72 роки Волинській трагедії. Як українцям і полякам не бути ідіотами

Сьогодні - 72 роки від Волинської трагедії. Принаймні, від тієї дати, яку прийнято вважати апофеозом, найчорнішим днем українсько-польської різанини

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
72 роки Волинській трагедії. Як українця…

Для когось це привід вкотре порахувати, скільки саме польських сіл атакували волинські повстанці 11 і 12 липня 1943 року. 20-30, як кажуть українці, 100 як кажуть поляки, чи 150, як кажуть росіяни. Скільки польських селян вбили бійці УПА, і скільки українців потім поклали в землю польські поліцаї на службі в Німеччини та Армія Крайова. Розрахунки, як водиться, вийдуть різні навіть в істориків однієї країни, а польські з українськими не зійдуться, схоже, ніколи. Хоча все це, звісно, вже немає ніякого значення. Не тільки для вбитих в цей день, але й для нас, сьогоднішніх. 20 чи 50 тисяч поляків знищили тоді українці - все рівно це залишається жахливим злочином. 2 чи 8 тисяч українців знищили поляки - все рівно це не робить їм честі.

Безумовно, історикам слід робити свою роботу і намагатись якщо й не встановити правду, то бодай наблизитись до неї. Проте кожен, хто намагається історичні факти, дискусію "про жертви, предків і кордони" перенести на сучасні україно-польські стосунки - мимоволі виконує роль "корисного ідіота" для Росії. Або не ідіота. І не мимоволі.

Для когось цей день стане приводом ще раз попросити вибачення у поляків, і це - помітно краще рішення, ніж підрахунок трупів. Перегорнути сторінку ненависті без покаяння неможливо. Крім того, сьогодні, як і 70 років тому, у нас є спільний противник, який завдає нам - і може завдати полякам - чимало прикрощів. Навіть без наших власних чвар. Сьогодні взаємне прощення є необхідним як з моральної, так і з геополітичної точки зору. За таку гармонію президента однією сусідньої держави можна було б навіть нагородити медаллю. За зміцнення українсько-польської дружби. "Такий собі "голуб миру" з ракетою "Сатана" в кігтиках.

А для когось цей день стане приводом задуматись про те, що слід зробити, аби подібна трагедія не повторилась. Ніколи. І це, схоже, було б найпродуктивнішим способом відзначити роковини трагедії.

При тому що певні рецепти по встановленню тривалого миру між давніми супротивниками у світовій практиці вже є. Ними зуміли скористатись Німеччина з Францією, Франція з Англією, Іспанія з Нідерландами. Країни, які воювали століттями. Країни, які вирощували еліту, головним вмінням якої було вміння віртуозно вбивати сусідів.

Світ без Волинської різанини - фото 1

Вони це переросли. Воєн в Західній Європі між європейськими державами, схоже, більше не буде. Не тому що люди стали ангелами. Не тому, що політики вже не хочуть підняти рейтинг за рахунок пошуку "зовнішніх ворогів".

Просто спільні фінанси, спільна промисловість, спільне виробництво зброї роблять війну неможливою. Вільний рух людей і капіталів не дозволить зліпити образ "чужого" ні з німця, ні з француза, ні з італійця. Ніхто - з психічно здорових людей, звичайно - не стане вбивати сусіда, з яким щодня вітається на вулиці, купує хліб в його магазинчику і знає, що їхні діти граються разом.

А якщо хтось не може жити без зовнішнього ворога - то їх достатньо і без вигаданої ворожнечі. На нашій планеті є не тільки путінська Росія, але й Ісламська держава, глобальні епідемії, і багато чого ще. Боротись є з чим окрім сусідів. Тим паче, приязних сусідів.

І Україна з Польщею впевнено рухаються в цьому напрямку. Підтримка України поляками у важкі для нас часи; 25 тисяч українських студентів у польських університетах; 6 мільярдів доларів товарообігу - і надії, більше того, обдумані наміри - його багатократно збільшити; найліберальніша з усіх європейських країн візова політика Польщі. Все це - широкі кроки до мети.

Але їх недостатньо. Потрібен безвізовий режим - і спільна боротьба з тими, хто спробує ним зловживати. Потрібна максимальна економічна відкритість - попри скиглення "національних виробників" про їхні покривджені інтереси. Потрібно приструнити охочих продемонструвати власну національну свідомість і любов до вітчизни за допомогою тих-таки історичних спекуляцій. Благо що для героїв у нас зараз є свій східний фронт - де любов до вітчизни можна демонструвати з видимою користю. Потрібно ще дуже багато чого.

І якщо українцям і полякам вдасться колись створити таку реальність, в якій
українсько-польська ворожнеча стала б неможливою, то вбиті селяни - що польські, що українські - були б задоволені. Вийшло би так, що їхня кров була пролита не намарно.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme