Припинення переговорів США із Росією по Сирії: Чим це загрожує Путіну

Схоже, Вашингтон опинився перед потребою вступити у війну. З міркувань гуманізму, як би дивно і дико це не звучало

Журналіст відділу «Світ»
Припинення переговорів США із Росією по…

"Ми перебуваємо на межі припинення відносин з РФ, оскільки вони є ірраціональними в контексті тих бомбардувань, які тривають", - так охарактеризував стан переговорів по Сирії держсекретар США Джон Керрі.

І зрозуміти його логіку нескладно. Росія "веде переговори", Лавров тягне час, а війська Асада і російська авіація перетворюють "економічну столицю Сирії" на кам'янисту пустелю. Тим часом Керрі виконує не надто почесну роль чи то статиста, чи то маріонетки в цьому кривавому балагані. При тому виконує не по своїй волі.

Колись Обама в дуже відвертому інтерв’ю журналу "Атлантік" зізнався, що зовні спокійний і миролюбний Керрі буквально замучив його безперервними пропозиціями нанести масований ракетний удар по військових об’єктах режиму Асада. Обама з ним не погоджувався, лаявся, і навіть уникав зустрічей, так і не віддавши відповідного наказу.

Як показала сьогоднішня ситуація, Керрі мав рацію. Не зумівши "надіслати Асаду й росіянам належний сигнал", США опинились в пастці. Вступивши в переговори, єдина мета яких була відвернути увагу від наступу на Алеппо, вони, по суті, стали не те щоби співучасниками – але, швидше, безвольними спостерігачами за російською політикою у Сирії. Зараз це стало очевидно, і продовження імітації "пошуку дипломатичного вирішення" вже напряму б'є по репутації США як в регіоні, так і у світі загалом.

Але які є альтернативи в американської адміністрації зараз, коли провал дипломатичної роботи став цілком очевидним?

Їх, по великому рахунку, дві. Перша з них полягає в тому, щоб втрутитись у сирійську бійку – при тому істотно глибше, ніж за допомогою спорадичних авіанальотів. "Підняти для Росії ціну агресії" – як то любить говорити американський президент. Тільки зробити так, щоб цього разу Росії доведеться платити не грошима, а літаками й пілотами.

Звичайно, ніхто не починатиме заради Сирії Третю світову. Але це й не потрібно. Сирійська опозиція дотепер має немало тренованих і добре вмотивованих бійців (чим, до речі, вона помітно відрізняється від наземних сил Асада, які воліють сидіти по укріп районах – і в наступ виступають вкрай неохоче). Все, що потрібно цій опозиції – це тренування, засоби комунікації, та потужні засоби ППО. Здатні якщо й не перехоплювати російські крилаті ракети з Каспію (тим паче що "ракетні салюти" за дорогі й для самої Росії, їх практикують тільки на день народження Путіна) – то принаймні унеможливити використання російських гелікоптерів та "Сушок" з авіабази Хмеймім. А ще – скоординована допомога людьми з сусідніх арабських держав.

Коли за допомогою збройної сили режим Асада позбудеться контролю над заселеними мусульманами та курдами територіями, якраз і настане момент для переговорів. Про поділ Сирії. З метою всезагального спокою і миру. Бо в одній державі – принаймні, впродовж найближчих десятиліть – алавіти-асадівці та мусульмани-сунніти жити не зможуть. Після всього, що між ними сталося, спроба їх об'єднати практично неминуче закінчиться геноцидом. Натомість "цілісність Сирії" є відверто вигаданою цінністю, за яку, по великому рахунку, полягло вже чверть мільйона людей. На чому, схоже, варто було б зупинитись.

А другою альтернативою є банальна втеча. Відмова від повітряних операцій, припинення скільки-небудь значної збройної допомоги, і позиція "стурбованої насильством нації" на Радбезі ООН під головуванням Чуркіна. Що характерно, і такі дії рано чи пізно завершаться поразкою Росії від мусульманських бійців. З тієї тільки різницею, що тоді мова йтиме не про "цивілізоване розлучення", а про перемогу найбільш радикальних і дієвих сил – на кшталт якщо й не "Ісламської держави", то "Фронту аль-Нусра". Які, власне, найбільше й виграють від знищення поміркованої сирійської опозиції. Залишки якої вони охоче інкорпорують в свої ряди. Тоді "путінські орли" тихо полетять додому. А та частина Сирії, яка підтримує зараз Асада, вже сама стане предметом "заклопотаної уваги" з боку ООН. Зважаючи на те, що алавітів у Сирії трохи більше 2 мільйонів, а загальне населення країни – 19 мільйонів, і переважна більшість цього населення – дуже розлючені на алавітів мусульмани, все може вийти дуже, дуже погано.

Тому, як не прикро це виглядає, ключ до миру в Сирії – це руйнування амбіцій Асада, а не переговори в "женевському" – чи якому завгодно іще – форматі. 

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme