Що чекає на Дутерте та Філіппіни в пастці Путіна

Московський візит президента Філіпін Родріго Дутерте проходив, на перший погляд, ідеально. Сторони поговорили про економічну та політичну співпрацю, рівно як і небувалі перспективи у боротьбі зі світовим тероризмом.

Ілюзію повного успіху зіпсувала тільки потреба негайно повертатися додому – оскільки другий за розмірами острів Філіпін, на якому мешкає більше 20 мільйонів осіб, почав рухатися кудись у бік автономії.

Втім, ця оказія лише зіграла на користь Дутерте в переговорах з Путіним, у ході яких філіппінський лідер цілком сподівано просив в Росії сучасної зброї – а тепер отримав для цього вагому підставу.

Ні, звичайно, сучасна зброя потрібна Дутерте не для війни з власним народом, а виключно для того, "щоб боротися з ІДІЛ, з їхніми підрозділами та окремими угрупованнями". Яка сама "сучасна російська зброя" потрібна для боротьби з партизанами – "Іскандери", зенітні комплекси, підводні човни чи що інше, Дутерте не уточнив. Хоча, загалом, не треба бути Макіавелі, щоби запідозрити – направду високотехнологічні озброєння потрібні філіппінському лідеру ще й для того, щоби протистояти Китаю та США, а зовсім не для протидії терористам, для чого потрібні швидше сили спеціального призначення та далекоглядна політика, а не ракетні дивізіони. Хоча багато що, звичайно, залежить від того, як боротися.

Логічною підготовкою до московського турне стала панібратська розмова Родріго Дутерте з президентом США, який теж виявився "своїм хлопцем".

Проте навіть флірт з Трампом не залишає сумнівів у тому, з ким саме розраховує збудувати союз Дутерте. Бо, на відміну від Обами, Трамп, звичайно, може почати поставки зброї навіть людожерському режиму Дутерте. Інша річ, що зброю він продаватиме – а не віддасть задарма. А такий варіант для Маніли не є надто вже цікавим.

А от Путін, бажаючи отримати ще одного "стратегічного союзника", може дати зброї (особливо радянських "збройних консерв" і задарма – або продати за символічну ціну під російський кредит. Тим паче, що вся ця угода виглядатиме у Росії як "перемога над США у боротьбі за вплив на Філіппіни". Дутерте має всі шанси невдовзі відчути російську підтримку.

А що робить диктатор, відчуваючи за плечима підтримку? Правильно, він нахабніє. Він нахабніє у зовнішній політиці, перестаючи рахуватись з інтересами сусідів і просто здоровим глуздом.

Він нахабніє і у внутрішній політиці, вирішуючи всі проблеми шляхом насильства. Але якщо дотеперішній безконтрольний "відстріл наркомафії", який практикував філіппінський лідер, підтримувався частиною населення і стосувався головно наркомафії (хоча було вбито, скоріше за все, й тисячі випадкових людей), то "зачистка мусульманських сепаратистів" ризикує стати повномасштабною громадянською війною. Яка потребуватиме все нових і нових ресурсів та людських життів – що, в свою чергу, не сприятиме популярності Дутерте і у немусульманських районах країни. Потреба в російській підтримці буде рости – а з нею ростиме і керованість Дутерте із Москви. Проте втримати стомільйонні Філіппіни, заселені різноманітними етнічними і релігійними групами, розкинутими по різних островах, чисто військовою силою – хай і з російською допомогою – буде неможливо. І справа рано чи пізно закінчиться катастрофою.

Таким чином, президент Філіппін Родріго Дутерте став на криву дорогу стратегічного союзу із Володимиром Путіним. Деякі російські "союзники" на кшталт режиму Лукашенка йдуть цією дорогою десятиліттями, тонко балансуючи між грою на марнославстві Кремля і збереженням своєї абсолютної влади. Але для цього потрібно мати країну, заселену пострадянськими людьми, здатними терпіти й "коливатись разом із курсом правлячої партії" впродовж десятиліть. Президенту Філіппін так не пощастило, тому для нього цікавішим, вочевидь, є досвід сирійського диктатора Асада – чи десятків інших маріонеток, яких підтримував свого часу Радянський Союз.