Саміт ЄС: Прогулянка "сиріт" по "мінному полю"

Зустріч очільників ЄС пройшла по українському інформаційному полю головно новинами стосовно продовження антиросійських санкцій, єзуїтською угодою з Нідерландами стосовно "відсутності перспектив членства України", та ще "загубленою" датою голосування стосовно українського безівзу – який чи то буде проголосований у квітні, чи то взагалі зник з будь-яких планів.

В той же час заяви, дискусії та методи вирішення проблем, які європейські політики продемонстрували на вчорашньому саміті ЄС, наштовхують на думку про те, що Союз не просто опинився в новій геополітичній реальності – але й виявився цілком неготовим до неї пристосуватись.

"Цього разу ми маємо до справи з полі-кризою", яка охопила "все довкола", - заявив ще перед початком самміту президент ЄК Жан-Клод Юнкер. "Ми йдемо по мінному полю, практично що завгодно може піти погано" – прокоментували реальність в його офісі.

Потім керівники країн ЄС заслухали доповідь мера східного Алеппо, який розповів про те, що відбувається в його місті, процес перетворення якого на цвинтар потроху завершується. "Все, що він казав було депресивно" – зазначила після доповіді канцлер Німеччини фрау Меркель. "Але ми не в тій позиції, щоб робити те, що нам хочеться зробити – додала вона. - Ми змушені стояти і дивитися".

"Цей конфлікт неможливо зупинити силою. – заявив більш рішуче голова Європейської Ради Дональд Туск. Додавши після того з несподіваною щирістю: "Крім того, в ЄС немає ні наміру, ні можливості вживати якихось інших заходів".

А Франсуа Олланд поділився, як він щиро надіявся, що резолюція ООН про призупинення бойових дій допоможе врятувати 100 тисяч сирійців в Алеппо. І навіть "уявити собі не міг", що Росія її заблокує. Щирість майже прикривала той факт, що це була шоста аналогічна резолюція, заблокована Росією.

Після чого Туск резюмував, що винити у розвитку конфлікту ЄС, звичайно ж, ніхто не буде. Ніхто й не винить. Ну, хіба тих кількасот мешканців Срєбрєніци, які зуміли вижити під час найбільшої різанини ХХ століття (від якої їх не врятували голландські війська, котрі здали місто сербам без єдиного пострілу). І які стоять зараз з плакатами "Ви обіцяли, що так більше ніколи не трапиться". Але хто б на них зважав? Голандці зайняті тим, щоб Україне не отримала раптом перспективи членства в ЄС, їм не до історичних спогадів.

Далі лідери зайнялись "глобальним плануванням" майбутньої оборонної кооперації. І навіть почали узгодження плану створення "міні-штабу" при службі зовнішньої політики ЄС, який займеться "постійним операційним плануванням". У цьому місці Шойгу, напевно, побіг пити валер’янку.

Потім очільники ЄС перейшли до улюбленої теми - мігрантів. І дійшли до висновку, що треба спробувати надсилати грошові виплати окремим африканським державам, аби ті зменшували кількість своїх громадян, котрі збираються мігрувати до Європи. Яким саме чином виплати африканським державам (які залишаться в кишенях тамтешніх чиновників) зупинять потік мігрантів (які втікають до Європи не через державну підтримку своїх рішень, а через бажання поїсти). Поки що програма охопить Нігер, Нігерію, Малі та Сенегал – але потім буде розширена.

А загалом, саміт залишив по собі почуття колосальної розгубленості європейських лідерів. Які, після прогнозу про скоре зникнення "вашингтонського обкому", виглядають як діти-сироти в спорожнілій хаті. Ці діти достатньо виросли для того, щоб розуміти, що час вимагає їхніх активних дій. Але при тому не знають, що саме їм треба робити. А навіть коли здогадуються, то їх сковує страх і нерішучість. І пристосуватись до нової геополітичної реальності, де на силу, здається, можна відповісти тільки силою, вони теж не збираються. 

Їх би можна було навіть пожаліти, цих немолодих і розгублених людей, які бачать, що їх сита спокійна реальність минає без вороття, і зі всіх шпарин лізуть криваві харі новітніх людожерів – та чути крик жертв цих почвар. Але все, що зараз може зробити ЄС – це пощільніше закрити фіранку на своєму вікні. Ну й погасити підсвітку під Ейфелевою вежею. В знак солідарності з сирійським народом.