Росія своїм ембарго приєднається до нашої блокади Криму

І ось – звершилось. Наша євроінтеграція нарешті де-факто визнана. Ні-ні, ще не всі країни ЄС ратифікували угоду, і Рада Європи ще не повідомила про завершення процесу.

Поки що нашу угоду про асоціацію офіційно визнав уряд Росії, ухваливши рішення ввести з 1 січня 2016 року продовольче ембарго проти України.

До блокади Криму тепер, у дивовижній єдності з "Правим сектором" і кримсько-татарськими активістами, готуються приєднатися і російські митники з прикордонниками. Щоправда, для затьмарення конкурентів, збільшать масштаб до всієї лінії кордону.

Міністр економічного розвитку Олексій Улюкаєв, який повідомив про це рішення, заявив: "Оскільки Україна приєдналася до санкцій проти Росії - економічних, фінансових, ми прийняли рішення про введення захисних заходів у вигляді продовольчого ембарго. Просто це рішення має відстрочений характер. Воно відстрочено до 1 січня".

Саме відстрочений характер ембарго – не зважаючи на те, що Україна вже приєдналась до санкцій, і вже користується економічними преференціями при торгівлі з ЄС – наштовхує на думку, що в Москві не надто впевнені, але все ще сподіваються, що рішення про асоціацію можна переграти. Не радикально, звичайно – на відмову від асоціації не піде ніхто –але трішечки відкласти, відтермінувати і ще раз спробувати про щось домовитись з Кремлем.

Ціна питання, звичайно, чимала. Хоча падіння товарообігу між Україною та Росією за останній рік склало, за різними даними, від 54 до 71-73% - відповідно, залишилося не так то вже й багато.

Не надто постраждають сільськогосподарські виробники – українська пшениця, кукурудза, чи, приміром, соняшникова олія свою нішу на світовому ринку мають, і, при великому бажанні чи великій потребі, можуть її розширити. Власне, станом на кінець літа, на російський ринок припадало лише 2% загальної структури українського аграрного експорту (порівняно з 8% за два роки перед тим). Винятком тут може стати молочна галузь – яка, щоправда, в силу власного невеселого стану експортних рекордів теж не демонструє.

Помітнішими можуть стати втрати харчових підприємств – кондитерської, горілчаної та інших галузей. В силу наявності чималої кількості лобістів – як у Кабміні та АП, так і в парламенті, саме вони можуть спробувати повпливати на рішення про ймовірну спробу про щось домовлятись з росіянами. І готовність влади витримувати задекларований курс на євроінтеграцію залежатиме виключно від балансу між бажанням задовольнити лобістів та розумінням національних інтересів України. Часом, схоже, цей баланс доведеться визначати навіть в одній голові.

У цьому контексті цікаво було б знати, чи вчорашнє повідомлення прем’єра про 600 мільйнів доларів втрат від російського ембарго тільки наступного року – це просто бажання виторгувати якусь ЄС-івську компенсацію (що є не надто успішною, але достойною дипломатичною спробою), чи це перший крок у підготовці громадської думки до повідомлення про те, що угода про асоціацію для нас "задорога", і її повну імплементацію ми спробуємо відкласти до кращих часів.

При тому слід врахувати і той факт, що російське рішення про ембарго стосовно українських продуктів – це не тільки чисті збитки українських виробників. Це ще й помітні труднощі для Росії. В першу чергу у вигляді фінансових збитків від героїчних спроб збудувати власний потужний АПК (буквально вчора, для прикладу, російський сільгоспміністр Ткачов заявив, що для розвитку тваринництва в Росії потрібно як мінімум додаткових 20 мільярдів рублів – окрім гігантських коштів, і без того передбачених у бюджеті). Окрім того, відмова від українських продуктів безумовно викличе ріст споживчих цін, що, гіпотетично, може призвести і до соціальної напруги. Звичайно, тільки в тому разі, якщо холодильник хоч в якійсь голові переможе телевізор. Хоча останні акції непокори, наприклад, російських водіїв-далекобійників свідчать, що не все так просто з заміною харчів на пропаганду.

Звичайно, російське ембарго вдарить по українських виробниках. Більше того – частина з них може й не пережити цього удару. Інша річ що підприємства, не здатні конкурувати ні на внутрішньому, ні на європейському ринку, мусять збанкрутувати і змінити неефективного власника. Звісно, їх теперішні керівники та акціонери розповідатимуть у ЗМІ та в парламенті страшні історії про "руйнування національного виробництва", ріст безробіття і голодних дітей своїх підлеглих. Але для всякого хоч трохи живого заводу чи фабрики можна, при бажанні, знайти і нового власника – хай і з поза меж України.

І, можливо, при нових власниках у харчовій промисловості зміниться наявна зараз чудесна ситуація, за якої українці їдять далеку від європейських стандартів їжу за цінами,як мінімум не нижчими за європейські. А в західноукраїнських містечках не тільки польські, але й німецькі продукти – за наявного курсу євро, між іншим – коштують менше, ніж українські.

Натомість російське ембарго, через яке ми, звичайно, немало втрачаємо, змусить нас зробити крок вперед. Крок у бік Європи, до якої ми начебто давно зібрались.