Для початку невеличкий лікнеп. Як відомо, США – федеративна країна. Тому і виборча система там побудована за федеративним принципом. Це означає, що президента обирають штати. Все дуже просто – в кожному штаті всенародним голосуванням визначається переможець, і за нього на другому етапі виборів голосують так звані "виборники від штату". Це спеціальні люди, які формально не зобов'язані голосувати так, як накаже народ (і іноді таке трапляється, хоча на загальний результат не впливає; та й у половині штатів "недобросовісні виборники", це такий офіційний термін, можуть і за ґрати потрапити), але США – це країна, яка намагається дотримуватися навіть неписаних правил.

Кількість цих виборників від кожного штату визначається за кількістю конгресменів, а вона, у свою чергу, спирається, на показник населення штату. Система трохи необ'єктивна, бо голос виборця невеликого штату має дещо більшу вагу (скажімо, в штаті Мен 1 виборник голосує від умовних 10 виборців, а в Каліфорнії від умовних 60), але в цілому успішно працює.

Є два винятки, коли не всі виборники від штату можуть голосувати за загальним результатом, але вони маленькі (в сенсі кількості цих виборників), тому теж погоди не роблять. Одним словом, штат обирає собі переможця, віддає йому всі голоси виборників, які потім у Вашингтоні сумують – і визначають переможця.

Так от, бували в історії США випадки, коли кандидат, який набрав на всенародних виборах більшу кількість голосів, за результатами голосування виборників таки не став президентом.

Коли виграв, але програв

Чотири рази той кандидат, який вигравав всенародне голосування, у підсумку програвав вибори.

2000: Джордж В. Буш - Ел Ґор

Голоси виборців, % - 47,9:48,4

Голоси виборників - 271:266

1888: Бенджамін Гаррісон - Ґровер Клівленд

Голоси виборців, % - 47,8:48,6

Голоси виборників - 233:168

1876: Ратерфорд Гейс - Семюел Тілден

Голоси виборців, % - 47,9:50,9

Голоси виборників - 185:184

1824: Джон Кв. Адамс - Ендрю Джексон

Голоси виборців, % - 30,9:40,1

Голоси виборників - 84:99

Голоси членів Палати представників - 87:71

1824 року, як бачимо, навіть колегія виборників не визначила переможця (бо, крім двох перших, були ще кандидати, які набрали голоси, тому 50% бар'єр - 131 виборник - не здолав ніхто). Тому єдиний раз в історії голосувала нижня палата Конгресу. Вона й вибрала "двічі лузера" Адамса. Про вибори-2000 згадаємо в наступному пункті, бо то були, як писала тоді преса, "найбожевільніші вибори в історії".

Коли один штат вирішує все

Інколи на американських виборах складалася така ситуація, що відрив одного кандидата від іншого був у межах досяжності одного штату. Тобто – якби у якомусь одному штаті вибори закінчилися з протилежним результатом, то президентом став би інший кандидат. Всього таких випадків було 10.

1844: Джеймс Полк - Генрі Клей 170:105

Нью-Йорк - 5 106 (36 голосів), 1,05%

Як бачимо, 5 тис. голосів в Нью-Йорку принесли загальну перемогу Полку.

1848: Закарі Тейлор - Льюїс Касс 163:127

Пенсильванія - 13 337 (26 голосів), 3,62%

Наступні випадки були чотири голосування поспіль, і, звісно, там теж фігурував Нью-Йорк – як штат із на той момент найбільшою кількістю виборників.

1876: Ратерфорд Гейс - Семюел Тілден 185:184

Південна Кароліна - 889 (7 голосів), 0,49%

1880: Джеймс Ґарфілд - Вінфілд Генкок 214:155

Нью-Йорк - 21 033 (35 голосів), 1,91%

1884: Ґровер Клівленд - Джеймс Блейн 219:182

Нью-Йорк - 1 149 (36 голосів), 0,10%

1888: Бенджамін Гаррісон - Ґровер Клівленд 233:168

Нью-Йорк - 14 373 (36 голосів), 1,09%

1884-го республіканець Блейн програв демократу Клівленду одну десяту відсотка – і не став президентом! Трохи більше тисячі голосів визначили переможця виборів. Але це ще був не рекорд.

1916: Вудро Вільсон - Чарльз Г'юз 277:254

Каліфорнія - 3 773 (13 голосів), 0,38%

1976: Джиммі Картер - Джеральд Форд 297:240

Нью-Йорк - 288 767 (41 голос), 4,43%

Рекорд стався вже згаданого 2000-го року, коли долю виборів у 275-мільйонній країні визначив відрив у Флориді, який склав, вдумайтеся, 537 бюлетенів виборців.

2000: Джордж В. Буш - Ел Ґор 271:266

Флорида - 537 (27 голосів), 0,01%

Недаремно тоді місяць після всенародного голосування перераховували голоси, але врешті суд вирішив, що встановити порушення, якщо вони й були, неможливо – тому переможцем залишився Джордж Вокер Буш. Який на наступний виборах теж міг програти завдяки одному штату. Але там відрив був уже серйозний за американськими мірками.

2004: Джордж В. Буш - Джон Керрі 286:251

Огайо - 118 601 (20 голосів), 2,11%

Цього разу ситуація може повторитися – і, до речі, якраз із Флоридою. Тож до неї буде прикута особлива увага.

Коли з'являється "третя сила"

Прийнято вважати, що в США беруть участь у виборах дві політичні сили. Це не так. Просто система давним-давно заточена саме під такий формат, але ніхто не забороняє боротися за виборців усім іншим. І іноді ця третя сила примудряється навіть виграти кілька штатів. Перед вами усі приклади подібних успіхів "маленьких" кандидатів.

Джордж Воллес, 1968 - 46 голосів (5 штатів)

Вільям Кровфорд, 1824 - 41 голос (2 штати)

Стром Термонд, 1948 - 39 голосів (4 штати)

Джон Белл, 1860 - 39 голосів (3 штати)

Генрі Клей, 1824 - 37 голосів (3 штати)

Г'ю Вайт, 1836 - 26 голосів (2 штати)

Джеймс Вівер, 1892 - 22 голоси (5 штатів)

Даніель Вебстер, 1836 - 14 голосів (1 штат)

Роберт Лафолет, 1924 - 13 голосів (1 штат)

Стівен Дуглас, 1860 - 12 голосів (1 штат)

Вільям Тафт, 1912 - 8 голосів (2 штати)

Міллард Філмор, 1856 - 8 голосів (1 штат)

Вільям Вірт, 1832 - 7 голосів (1 штат)

Останній, 48 років тому, був і найуспішнішим. Але буває й таке, що "третій" кандидат, набираючи непогану загальну кількість голосів, не виграє жодного штату – тому на другому етапі, голосуванні виборників, його і немає. Ось топ-5 невдах, які старалися, та не змогли.

Росс Перо (незалежний), 1992 - 18,91%

Мартін Ван Бурен (Вільної землі), 1848 - 10,1%

Росс Перо (Реформаторська), 1996 - 8,40%

Джон Андерсон (незалежний), 1980 - 6,61%

Юджин Дебс (Соціалістична), 1912 - 5,99%

До речі, Юджин Дебс в 10-20-х роках минулого століття регулярно займав третє місце на всенародному голосуванні. Сильні тоді були ліві ідеї в США, сильні…

Коли не програш, а ганьба

Останнім часом на виборах точиться дуже серйозна боротьба, до останнього голосу, до останнього штату. А бували випадки, коли один кандидат іншого просто розчавлював, як танк. Топ-п'ятірка найгірших других місць на голосуванні виборників.

Альф Лендон, 1936 - 8:523

Волтер Мондейл, 1984 - 13:525

Чарльз Пінкні, 1804 - 14:162

Джордж МакҐоверн, 1972 - 17:520

Джордж МакКліллан, 1864 - 21:212

Цікаво, що три з п'яти суперневдах – представники Демократичної партії, і лише Альф Лендон представляв Республіканську. (1804-го обох партій ще не існувало.) До речі, демократи в цілому більше разів програвали вибори своїм головним суперникам.

Демократична партія – Республіканська партія 17:23

Відлік їхньої боротьби починається з виборів-1854-го і триває до сьогодні. А єдиний раз, коли між ними вліз хтось третій – це були вибори-1912, коли республіканський кандидат став лише третім, а друге місце зайняв колишній президент-республіканець, а на той момент "прогресивний" Теодор Рузвельт.

Коли президенти – родичі

До речі, про Рузвельта. Він увійшов в історію американських президентських виборів ще одним цікавим фактом – доводився родичем іншому очільнику США. Всього таких випадків нараховується три.

1) Джон Адамс (роки президентства: 1797-1801) - батько Джона Кв. Адамса (1825-1829)

2) Теодор Рузвельт (1901-1909) - шестиюрідний брат Франкліна Рузвельта (1933-1945)

3) Джордж Г.В. Буш (1989-1993) - батько Джорджа В. Буша (2001-2009)

Як ви знаєте, у разі перемоги на цих виборах кандидата від Демократичної партії список президентів-родичів поповниться. Причому унікально – бо ніколи ще подружжя не очолювало Сполучені Штати. І, відповідно, ніколи ще жінка не була президентом США. Втім, до 2008-го і афроамериканців на чолі цієї супердержави не було.