Пентагон нав'язує Путіну морські дуелі "рейкових гармат"

Демонстраційні стрільби “рейкової гармати”, опубліковані у Wall Street Journal, направду вражають. Те, що донедавна здавалось фантастичним концептом, раптом постало перед нами у електричних дротах та металевих поверхнях. І в своїй фантастичній вбивчій силі.

Хоча, насправді, перші випробування “морського рейкотрона” пройшли ще у жовтні 2006 року. Але тоді, звичайно, і швидкість, і маса снаряда були у рази менші — тому до ефектного дірявлення сталі та бетону справа не дійшла.

А зараз (точніше, у неозначеному недалекому минулому — точної дати випробувань ми не знаємо) ми побачили діючу модель рейкотрона, здатну розігнати 12 кілограмовий вольфрамовий снаряд до 6 М. Більше 7000 кілометрів на годину, у більш звичному форматі швидкості. Своїх 200 кілометрів максимальної віддалі снаряд з нового рейкотрона пролітає менше, ніж за 2 хвилини. Діючи по дорозі як “рукотворний метеорит”, як поетично зазначили коментатори.

Слід віддати належне підрядникам Пентагону — близько півмільярда доларів, витрачених впродовж останніх років на рейкотрон, не пропали намарне. І рішення виділити наступних 800 мільйонів доларів на вдосконалення цієї зброї та боєприпасів до неї виглядає цілком логічним.

На думку американських аналітиків з американських ВМС, рейкотрони можуть відновити давно забуту традицію гарматних дуелей між кораблями. Зі снарядами, які пролітають 200 кілометрів за неповних дві хвилини, це може бути ефективнішим ніж використання ракет, які в 50 разів дорожчі — і не факт, що зуміють здолати ворожу ППО.

Хоча не те що“ідеальною зброєю”, а навіть головним конкурентом ракет рейкотрон поки не став. І, цілком ймовірно, не стане ніколи.

Переваги

1. Рейкотрон можна використовувати проти танків, літаків, ракет, кораблів — практично проти будь-яких військових цілей. Грандіозна швидкість і фантастична пробивна сила роблять його фактично універсальним.

2. Боєприпаси для рейкотрона — це відносно прості шматки металу. Вольфраму в алюмінієвій оболонці, якщо бути точним. В будь-якому разі, у порівнянні з ракетами, вартість яких становить мільйони доларів, снаряди до рейкотрона, вартість яких коливається у межах п'ятнадцяти-двадцяти тисяч доларів, і може бути знижена при масовому виробництві, направду дешеві. Тому “патронів можна не шкодувати”.

3. Відсутність традиційних снарядів на кораблях чи на стаціонарних позиціях, оснащених рейкотронами, унеможливлює детонацію боєзапасу. Вибухати просто нічому — пороху та інших легкозаймистих чи вибухонебезпечних речовин у рейкотронах немає. Малі розміри і простота снарядів дозволяє, в разі потреби, зберігати тисячі одиниць боєприпасів навіть на відносно невеликих кораблях.

4. Рейкотрон відносно скорострільний — навіть зараз можна досягнути темпу стрільби в 3-4 постріли на хвилину. В майбутньому темп можна наростити до 10-15 пострілів.
5. Рейкотрони, з високою швидкістю снарядів і високим темпом стрільби, можуть стати одним з ключових елементів системи протиповітряної оборони.

Недоліки

1. Споживання рейкотроном електрики викликає щирий захват — для його нормальної роботи потрібно джерело живлення з потужністю у 25 мегават. Такої потужності достатньо для забезпечення елктрикою 18 тисяч будинків. Якщо атомний авіаносець може собі дозволити пару таких гармат — як зможуть її собі дозволити важкі есмінці нового типу, які розробляються під цю зброю, то в більшості інших випадків з енергоспоживанням явно будуть проблеми.

2. Рейки, котрі проводять струм для запуску снаряду, поки що витримують тільки кілька десятків, у кращому випадку — сотень запусків. Це ніби й немало у порівнянні з морськими гарматами, але для “дешевої скорострільної зброї “ показник треба довести принаймні до тисячі запусків.

3. Створити систему самонаведення для рейкотронів поки не вдається. Чому — можна зрозуміти, подивившись на вимоги до неї. Система повинна поміщатись у снаряд не міняючи центру його маси, витримувати прискорення у 40 000 G, дуже сильні магнітні поля і температуру у 800-1000 градусів. Працювати вона повинна у присутності будь-якої плазми, споживати 5 Вт, і коштувати менш ніж тисячу доларів за один екземпляр. Отак усе суворо.

Втім, навіть якщо всі технологічні обмеження вдасться подолати, розробка рейкотрону, на будь-яку інформацію про яку старанно полюють російські та китайські хакери та спеціальні служби, може викликати нові ризики.

Росія та Китай, вклавши колосальні кошти та ресурси у розробку та вдосконалення ракетного озброєння, в разі успішного розвитку технології електромагнітних озброєнь, ризикують опинитись у ситуації, коли дорогий і великий ракетний арсенал, зібраний впродовж багатьох років, потребуватиме негайної заміни.

При тому Росія, яка взагалі дуже нервово й хворобливо ставиться до всього, що може бодай частково порушити “ядерний паритет”, на принципово нову зброю, здатну ефективно боротись з балістичними ракетами, відреагує демаршем нелімітованих розмірів. І оскільки створювати принципово нову зброю Путін не здатен в силу фінансових причин, то відповіддю може стати чергова ескапада з “Іскандерами” на кордонах, передачею ядерної зброї якимось “арабським союзникам” чи інша гомерична дурниця. Ціною якої може стати продовження існуваня цивілізації на планеті.

Хоча саме така загроза, з іншого боку, може стати ключовим аргументом на користь швидкої розробки максимально ефективних протиракетних систем. У яких рейкотрон може стати одним з ключових елементів.