Путін придумав, який загиблий літак навісити на Україну

Кремль не залишає спроб нівелювати одну з важливих причин своєї світової ізоляції - збитий на Донбасі малайзійський "Боїнг". Якщо у питанні співпраці з міжнародною коаліцією з боротьби з терористичним угрупуванням "Ісламська Держава" Москві вже бачиться (хоч і примарне) світло в кінці тунелю, то збитий авіалайнер намертво прикував Росію до неприйняття світовим співтовариством. Спроби звалити всю провину на українські Збройні Сили закінчилися нічим - Європа показала, що в цьому вкрай гострому для світу питанні стоїть на боці української влади. Загроза міжнародного трибуналу, незважаючи на відкриту протидію пана Чуркіна в Радбезі ООН, нікуди не поділася, тому потерпілі країни досі перебувають у пошуках рішення, як змусити Москву відповісти за скоєне.

Не варто скидати з рахунків гіпотезу, що крах російського авіалайнера A321 повинен був статися не в Єгипті, а над територією України, що дозволило б запустити інформаційне цунамі, потенційно здатне знизити цінність ідеї міжнародного трибуналу по "Боїнгу". Можна тільки уявити, яка б буря піднялася у ЗМІ нашого войовничого сусіда. Але, мабуть, не зрослося, а тому терміново потрібно ініціювати план "Б". І судячи з того, що сьогодні з'явилося повідомлення про прохання родичів загиблих у катастрофі Ту-154 в 2001 році, Москва сподівається отримати-таки royal flush в партії з MH-17.

Але спершу, давайте трохи освіжимо пам'ять. Згідно з офіційною версією, 4 жовтня 2001 року приблизно о десятій ранку за Гринвічем в небі над Чорним морем був збитий російський літак компанії "Сибір", що прямував з Тель-Авіва до Новосибірська. Міждержавний авіаційний комітет Росії після проведення розслідування прийшов до висновку, що збитий він був українською зенітною ракетою С-200. Тоді загинули всі 78 осіб - 66 пасажирів і 12 членів екіпажу. Президент України Леонід Кучма, який був присутній на спільних українсько-російських навчаннях, які проходили на полігоні 31-го дослідницького центру ЧФ РФ, поспішив визнати провину України, проте існує думка, що зробив він це, щоб прикрити президента Володимира Путіна.

При цьому обома країнами був задіяний цілий комплекс озброєнь і було випущено всього 23 ракети. Україна принесла вибачення і почала виплачувати компенсації сім'ям загиблих, хоча досі юридично провина української сторони визнана була. Але не суть.

У той же час, існує альтернативна версія, яка виглядає вельми правдоподібно, і досі не спростована. Колишній співробітник українських спецслужб Михайло Притула проводить детальний аналіз тих подій і наводить примітний факт - Київське НДІ судових експертиз постановило, і полковник, посилаючись на свій досвід, підтримує цей висновок, що ракета 5В28, українського комплексу С-200 не могла вразити Ту-154. Але ще більш важливо, що ця ракета не могла вразити літак зверху, як стверджувала російська сторона.

"А яка ракета атакує літак зверху знаєте? С-300. А хто стріляв ракетою С-300? Ракетою С-300 стріляли в той же час частини ППО Російської Федерації. Одночасно з нашими. А з якою швидкістю летить ракета С-300? 2000 м / сек, а саме в півтора рази швидше, ніж  ракети С-200, і С-300 може пролетіти 50 км за 30 секунд, що збігається з даними про зарубці РЛС "Геленджик" об'єкта в 50 км від Ту-154 за 30 сек до катастрофи ", - пише він.

Наведений фактаж наштовхує на думку, що цілком ймовірно Москва просто вирішила звалити всю провину на Україну. Варто навести і слова Володимира Путіна, який 4 жовтня 2001 року заявив, що "українські сили ППО не могли збити під час навчань російський літак Ту-154". "По-перше, заздалегідь усі необхідні служби в Україні були повідомлені. По-друге, зброя, яка використовувалася у цей час, по тактико-технічним даним не могла дістатися повітряних коридорів, в яких знаходилося наше повітряне судно", - сказав глава РФ.

Але всі ці дані, природно, не завадять Москві, використовуючи найпотужнішу пропагандистську машину, розкрутити цю тему з вимогою проведення міжнародного трибуналу. Тут, по-перше, перемішаються коні-люди, тому влаштований галас перетворить на балаган ідею реалізації процесу в над- чи міждержавної інституції, а, по-друге, таким чином дискредитує ідею трибуналу як таку. Це, очевидно, і є головною метою звернення в російську генпрокуратуру родичів загиблих, які зненацька засумували з новою силою. Тим паче, що в запиті міститься відсилання до катастрофи малайзійського борту МН17, провина за яку знову покладається на ЗСУ.