Осіннє загострення "особливого статусу"

Після останнього виступу дуету Еро-Штайнмаєра чутки про можливість прийняття закону про особливий статус Донбасу вкотре рушили в переможний похід. При тому не тільки по соцмережах, але, схоже, і по парламентських коридорах. 

І хоча чітко сформульованого "плану Мореля-3" наразі публіці ще ніхто не запропонував, але розмови про те, що от-от "щось таке приймуть", не дають спати багатьом.

Хоча можливість прийняття такого закону зараз, як і раніше, близька до нуля.

І причини цього – цілком очевидні. Бо закон про особливий статус є самогубством для будь-якої української політичної сили. А до самогубств ці сили не звикли. До ситного життя, політичних інтриг, піару і боротьби за серця виборців – так. А до самогубств – ні. 

Втім, навіть якщо припустити, що в якийсь момент все зміниться - для подібного суїциду доведеться довго готувати грунт. Бо, по-перше, розроблений і прийнятий виключно українським парламентом документ не тільки не задовольнить російського президента – а викличе в нього іще більший апетит. І нові вимоги. Тому умови цього закону будуть довго узгоджуватись із Кремлем – з тривалими торгами, голосними демаршами та іншими нехитрими дипломатичними трюками. В ході яких будуть узгоджуватись найдрібніші деталі нової угоди. Бо угода без деталей та послідовностей стосовно Донбасу вже є. Її підписали в Мінську – і дотепер не знають до пуття, що з нею робити. Тепер потрібен докорінно інший документ.

І, по друге, цей документ однозначно не буде таємним – принаймні, на стадії внутрішньо парламентських переговорів та підготовки до прийняття. Бо будь-яка політична сила не здатна самотужки протягнути його через парламент. Потрібні союзники. Потрібна колективна відповідальність депутатів. Потрібно переконати суспільство, що це "гірка, але необхідна пілюля".

Все це передбачає не закулісну змову не знати кого з невідомо ким, а тривалий і масштабний публічний процес. Жодних ознак якого ми не спостерігаємо. Як не спостерігаємо ми і жодних ознак того, що російські та проросійські сили на Донбасі в якийсь спосіб змінюють свою поведінку на лінії зіткнення, готуючись до гіпотетичного "мирного договору". Ні анонсованого європейськими міністрами "режиму тиші", ні відчайдушних спроб відбити в України ще клаптик-другий території наразі немає. Буденні обстріли. Буденні сутички. Буденні поранені і вбиті. 

При тому ніяка Франція, Німеччина чи хто завгодно ще не здатні нав’язати ні Москві, ні Києву ніякого "плану Мореля" чи жодного іншого свого бачення миру на Донбасі. Принаймні, попередньо не узгодивши його з обома сторонами – що, як уже згадувалось, буде нескоро і непросто.

Хоча б із тієї простої причини, що в України і Росії є на Донбасі танки, піхота та артилерія, а в Брюсселю, Берліну та Парижу – безпілотник, який періодично перестає працювати.

Непорівнянність цих аргументів чітко демонструє можливість європейських партнерів різко вплинути на прийняття рішень стосовно Донбасу – при чому і в Кремлі, і на Банковій одночасно.