Курченко може стати «наглядачем» за Донбасом

За допомогою олігарха-втікача Росія спробувала сконцентрувати паливне постачання всіх окупованих українських територій в одних руках

Курченко може стати «наглядачем» за Донб…

Не від хорошого життя розшукуваний Інтерполом український зіц-олігарх Сергій Курченко з середини цього року почав масоване скуповування автозаправок в Криму та газорозподільних мереж в п'яти «опальних» районах Донбасу, пише ДеПо з посиланням на «Ділову столицу».

Після початку «тихої» військової операції РФ проти України сейшельські і карибські офшори бізнесмена встигли прибрати до рук такі провідні кримські мережі АЗС, як «Лукойл Крим» і «Современник». Слідом за ними була куплена найбільша на півострові мережа АЗС «ТЕС», яка володіє нафтовим і газовим терміналами в портах Керчі. А на початку жовтня українська преса повідомила про зміну власників офшорних компаній, контролюючих «Донецькоблгаз» і «Макіївгаз». Їхніми новими власниками, за версією ЗМІ, стали структури втікача в РФ Сергія Курченка.

За такими діями проглядається цілком чітка стратегія - зосередити паливне постачання всіх окупованих РФ українських територій в одних руках, щоб відрізати їх від вітчизняних імпортерів і виробників нафтопродуктів і налагодити поставки з Росії. Помилково вважати, що  потужності портових терміналів Керчі і Феодосії, які потрапили в орбіту Курченка, прийматимуть баржі з продукцією довколишніх великих російських нафтопереробних заводів, таких як Волгоградський НПЗ «Лукойлу», або Туапсинский і Краснодарський НПЗ «Роснефти». Ті надто залежні від міжнародних ринків, тому бояться санкцій США, ЄС і Туреччини за торгівлю з окупованими українськими регіонами. Замість них паливним постачанням нашпигованих російськими спецслужбами регіонів займуться прикордонні міні-НПЗ, вибудовані в період підготовки військової агресії проти України. В їхнє число входять три нових - Ільський, Новошахтинський і Воронезький -сумарні проектною потужністю більш 10 млн т, а також відбудований заново Афіпський НПЗ потужністю до 5 млн т на рік. Всі ці новобудови володіють надлишковою потужністю і здатні з надлишком перекрити потреби всього українського ринку, щорічний обсяг продажів на якому в кращі роки ледь перевищував 14 млн т.

Найстарший із заводів - Ільський НПЗ Кубанської нафтогазової компанії - був запущений в 2011 році. Після завершення будівництва його потужність склала 1 млн т, але за планом вона повинна подвоїтися в 2015 р. (при цьому війна проти України до такого планового збільшення потужностей ніби як ні при чому). Але найбільш амбітним прикордонним проектом вважається Новошахтинський завод нафтопродуктів компанії «Юг Енерго». Згідно з офіційними документами в 2015 році його повна проектна річна потужність повинна буде досягти гігантського рівня в 7,5 млн т нафтопродуктів стандарту Euro 3 і Euro 4. Це більше, ніж в 2012 році справили всі 180 працюючих в РФ міні-НПЗ разом з дрібними установками переробки нафти.

Залишається лише гадати, з розрахунком на які ринки Росія затіяла цілеспрямоване і досить масштабне будівництво міні-НПЗ на кордоні з Україною в 2012-2013 рр. Такий величезний додатковий обсяг нафтопродуктів для традиційно профіцитного ринку Південного федерального округу РФ виглядає абсолютно зайвим. А нові далекі ринки збуту у власників прикордонних з Україною міні-НПЗ навряд чи з'являться. Ні в кого з них немає ні портових терміналів, ні доступу до стабільного експорту. Єдина логічна відповідь - в Москві заздалегідь готувалися до війни проти сусідньої держави, створюючи економічну базу для сепаратизму і військових дій. Після початку конфлікту у продукції російських нафтопереробних заводів знайшовся чудовий ринок збуту. Оскільки перед агресором встала аварійна і дуже серйозна задача - налагодити паливне забезпечення відторгнутих у України територій. Але слабкою ланкою паливної експансії в Донбасі опинилася система збуту. За своїм профілем НПЗ - переробники, а не торгові оператори. Тому кремлівським наглядачам за нафтовим ринком в пожежному порядку довелося шукати хоч трохи придатних трейдерів. Рятувальним колом для них в такій ситуації могла стати група підприємств Курченка. Хоча при найближчому розгляді цей вибір виглядає спішним і непродуманим. Компанії зіц-олігарха розвивалися в тепличних умовах і із потужною адміністративною підтримкою. А це зовсім інше, ніж копітка робота із закріплення на нових локальних роздрібних ринках нафтопродуктів. Нафтоторгові компанії Рината Ахметова і Олександра Януковича могли б справитися з цією роллю набагато краще і надійніше. Але поки немає ніяких даних про те, що вони системно включилися у виконання завдання поставок палива на тимчасово окуповані території.

Слабкою ланкою паливної експансії росіян на Донбасі залишалася система збуту. Місцеві торгівці охоче брали дизель з новоявлених прикордонних заводів, зате часто відмовлялися від неякісних сумішей бензинів. Торгівцям і мережам АЗС цілком вистачало прийнятних цін Кременчуцького і Шебелинського НПЗ. А також продукції, яка відвантажувалася з давно непрацюючого, але все ще існуючого Лисичанського НПЗ і його нафтобаз. Кращим способом підібрати під себе нафтотрейдинг Донбасу для східних постачальників став військовий катаклізм. За чудовим збігом він почав розкручуватися в 2013-2014 рр. - одразу після того, як вибудовані на кордоні з Україною міні-заводи відбили вкладені в будівництво кошти і стали працювати з прибутком.

Хто конкретно отримав «головний пропуск» з Луб'янки на переділ донбаського нафтового ринку, точно не відомо. Велика частина його обороту припадала на структури Рината Ахметова, а домовлятися з ним бажаючих завжди було небагато. До війни обіг легального ринку нафтопродуктів регіону перевищував 1,7 млн т на рік. З них левову частку становили поставки мазуту для ТЕЦ і реалізація бензину і дизпалива в роздрібній мережі «Паралель» Ахметова і «Донбаснафтопродукт», що вважається близьким до Олександра Януковича. Другі ролі на донбаському ринку грали нафтотрейдери з інших регіонів і місцеві нафтотрейдери калібром поменше. В збуті балонного і скрапленого газу для автотранспорту домінували оптові термінали компаній «Донецькоблгаз» і «Макіївгаз», які багато років належали макіївському сімейству Маас і колишньому главі НАК «Нафтогаз України» Володимиру Шелудченку. Судячи з усього, нинішній перерозподіл донбаського ринку нафтопродуктів почався саме з газової ніші, яку тепер застовпив втікач Сергій Курченко.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme