Кому і як допоможе зміна "Мінського формату"

Спеціальний радник верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки Федеріки Могеріні Наталі Точчі зуміла здивувати. "Мінський процес не знаходиться на межі розпаду. Але факт в тому, що він вже давно не дає результатів. Ми повинні повернутися до обговорення мінського переговорного процесу і, можливо, якось його оновити", - повідомила вона. Зазначивши при тому, що зміна переговорного формату може статися тільки в тому випадку, якщо з цим будуть згодні всі його учасники.

Якщо зважити на те, що сама Фредеріка Могеріні не далі, як десять днів тому наголошувала, що зараз "не час думати про зміну формату", заява Точчі вийшла несподіваною. Що, втім, навряд чи додає їй додає їй сенсу.

Бо якщо зі, скажемо м'яко, невисокою результативністю наявного на сьогодні мінського формату не погодитись неможливо, то уявити собі його модифікації, які б, по-перше, дозволили щось реально змінити в наявній імітації переговорного процесу, і, по-друге, не виклкали б радикальних заперечень як мінімум однієї з наявних сторін, доволі складно.

Подібних можливих варіантів зміни формату поглядає не так то й багато.

Перший – і часто обговорюваний в Україні варіант змін – це введення до складу учасників переговорів США. Які, з української точки зору, мали би "дотиснути" Володимира Путіна до згоди на прийнятні для Києва умови врегулювання на Донбасі. І які ж, на думку росіян в момент обрання Трампа, мали б "примусити київську хунту здати позиції".

Зараз цей варіант є абсолютно нереальним. Росіяни вже пройшли курс інтенсивного лікування від ілюзій стосовно Трампа. А самому американському президенту зовсім-зовсім не потрібна участь в переговорному процесі, який, по-перше, практично приречений на невдачу, і, по-друге, ненастанно повертатиме громадськість США до питання стосовно того, чи не свідчить будь-яка розмова Трампа з росіянами про те, що він їм продався – пардон, потрапив у залежність внаслідок отримання допомоги під час проведення президентських виборів. Таким чином, без згоди Росії і, головне, самих США подібна зміна є неможливою.

Другий виключно гіпотетичний спосіб зміни формату мінського процесу – це залучення до нього країн, які, на відміну від США, ніби й не проти "залучитися". Мова тут йде, в першу чергу, про Польщу. Яка не раз заявляла про те, що думати про вирішення проблеми війни в Україні повинні й сусіди нашої держави, яких це теж стосується. Востаннє цю мантру повторив тиждень тому посол Польщі в Україні Ян Пекло. Зокрема, він заявив журналістам, що "це (війна на Донбасі – ред.) не є проблемою безпеки лише України, це ще й проблема безпеки Польщі, Румунії – це проблема нашої спільної безпеки". До числа подібних країн, Окреім Польщі, можна з певними натяжками зарахувати й Прибалтику, і до певної міри – навіть Велику Британію (про "готовність" якої до участі в переговорах заявляв той самий польський посол Пекло і, в менш категоричний спосіб – очільник британського МЗС Борис Джонсон. Біда лиш в тому, що уявити собі Лаврова з Путіним, які добровільно пускають за стіл переговорів представників теперішнього польського уряду, складно навіть у сні. Та й розмова від конфлікту на Донбасі все рівно перейде до того, хто і кого вбив під Смоленськом.

Нарешті третя можлива зміна, яку давно і безнадійно лобіюють вже в Кремлі – це залучення до переговорів "представників невизнаних республік". Що, в свою чергу, вже є абсолютно недопустимим для Києва, та і в Берліні та Парижі не викликає ані найменшого ентузіазму. Короткого знайомства з очільниками "ЛДНР" Ангелі Меркель, схоже, вистарчило і під час підписання мінських угод.

Кого ще – і на яких правах – можна ввести до складу "мінського формату", вигадати видається майже неможливим. ООН, НАТО, Африканський союз чи хто завгодно іще – в наявній на Донбасі ситуації не допоможе ніхто з них.

Насправді, можна багато говорити про "поступальний Мінський процес". Можна нагадувати, що він є "безальтернативним". Можна пропонувати "змінити формат".

Але до того моменту, поки Путін не вирішить "переграти все назад", поклавши Донбас на те місце, звідкіля взяв – або поки українська економіка не впаде до таких умов, що нікому буде тримати фронт, успіху на переговорах не буде. Ні в старому, ні в новому, ні в якому завгодно іншому форматі.