Коли Путіна "нагнуть" санкціями за хакерів

Чотири американських сенатори – по два від Республіканської та Демократичної партії - звернулись із полум’яним закликом про необхідність вивчити кіберзагрози з боку Росії. "Це не проблема однієї партії. Ставки занадто високі для нашої країни. Ми сповнені рішучості працювати в двопартійній манері, ми будемо прагнути до об'єднання наших колег навколо мети розслідування та знешкодження серйозних загроз для нашої національної безпеки", – демонструють рішучість народні обранці.

 При тому, що подібне звернення є далеко не першим аналогічним документом – заяви про вплив російських хакерів на вибори в США почались одразу після публікації документів зі зламаних серверів Демократичної партії США, і не припиняються дотепер. Власне саме цей документ, вочевидь, з'явився на світ як реакція на оприлюднені в п’ятницю дані розвідувальних служб США стосовно того, що Москва таємно допомагала передвиборній кампанії кандидату в президенти від Республіканської партії. Дані, які цілком сподівано викликали в Дональд Трампа лише скептичну посмішку.

Більше того, географія офіційних скарг на активність російських хакерів розширюється – тепер до тенденції приєдналась Німеччина, де спецслужби стверджують, що саме росіяни минулого року зламали сервери Бундестагу і передали Wikileaks дві з гаком тисячі документів із грифом "Для службового використання".

Washington Post навіть процитувала "високопоставленого чиновника", за словами якого "спецслужби встановили конкретних людей, пов'язаних з російською владою, які передали WikiLeaks тисячі імейлів, незаконно отриманих про Національного комітету Демократичної партії".

Більше того, за даними New York Times, в адміністрації Обами є достовірна інформація про те, що "ламали" хакери і сервери республіканців – добравшись до особистих документів Трампа – але отримана під час зламу інформація опублікована не була. Що однозначно вказує на те, що хак мав на меті не просто продемонструвати вміння його виконавців (якби то буває зі справді "дикими", а не підгодованими Луб’янкою хакерами) – а саме вплинути на результати виборів у США. 

І от сенатори кажуть що хакери впливають на вибори. А Трамп каже, що не впливають. Німці переконують що російські хакери виконують політичне замовлення, а Путін стверджує протилежне. І так по колу.

Єдина зрима реакція на подію – це прийняте тільки в минулу п’ятницю рішення Барака Обами почати розслідування серії хакерських атак на партійні та виборчі структури США. Рішення, яке навряд чи вдасться реалізувати за місяць – і яке, скоріше за все, буде відмінене Дональдом Трампом за кілька днів після інавгурації. Що саме заважало американському президенту почати подібне розслідування іще в той момент, коли стало відомо про атаки – і до сьогоднішнього дня мати чітку відповідь на питання стосовно російської допомоги Трампу – сказати не може ніхто.

А ще кілька вдалих хаків, які приведуть до влади пропутінських кандидатів, приміром, у Франції та Німеччині – і це питання взагалі перестане когось цікавити.

Насправді, хакерство ідеально увписується в доктрину "гібридної війни". Дії хакерів не вимагають якихось колосальних ресурсів – але можуть забезпечити немалі результати. І, саме головне, держава, що користувалась послугами хакерів для впливу на політичну ситуацію в іншій державі, завжди може скинути із себе відповідальність за їхні дії. Це далеко легше, ніж в історіях із "заблукалими десантниками".

А причина програшу західних демократій в боротьбі з російськими хакерами – це принципове небажання змішувати правоохоронну діяльність, внутрішню та зовнішню політику для забезпечення адекватної "гібридної" відповіді. Що можна зрозуміти – до чого призводить подібне змішування, можна побачити в Росії.

Тому вся реакція Заходу і обмежується доповідями розвідки та спецслужб своїм керівникам. Ці доповіді в кращому випадку "зливаються" в пресу, в гіршому – складаються у запилюжені архівні шафи.

Вихід, вочевидь, полягає в створення специфічного правового поля, яке б передбачало особливо значимі покарання не тільки за виконання "політичного хаку" – але й специфічну зовнішньополітичну реакцію на дії держав – замовників подібних дій.

Врешті, банальні економічні санкції і тут можуть адекватно спрацювати. Коли у Кремлі скоротять бюджет на спецоперації, всім решту мешканцям планети не доведеться роздумувати про природу популярності проросійських політиків. І від того, як швидко і наскільки якісно вдасться реалізувати подібні законодавчі ініціативи, схоже, реально залежить майбутнє демократичних політичних систем Заходу. Як би пафосно це не звучало.