Коли обіцяні Порошенком українські туристи полетять на Мальту

Візит президента України Петра Порошенка до Мальти вийшов просто зусібіч безхмарним. Чисте небо, яскраве сонце, почесна варта в одностроях часів Кримської війни, проукраїнськи налаштовані партнери у переговорах – все це забезпечувало і позитивну реакцію преси у супроводі чисельних красивих фото.

При тому, якщо мова йде про політичний та дипломатичний компоненти візиту, то з їх значенням складно не погодитись. Бо якими б не були розміри Мальти, її вага в консенсусній європейській політиці нітрохи не відрізняється від інших, більших сусідів. Тієї ж Польщі, приміром. І Мальта, яка, до слова, зараз головує в ЄС, не раз показала себе послідовним союзником України. Як у стратегічних питаннях – на кшталт асоціації та безвізу, так і в тактичних – на кшталт ухвалення ініційованої Литвою резолюції про економічну підтримку України, прийнятої на весняному саміті саме на Мальті.

І ця постійна підтримка вимагала як адекватної подяки, так і обговорення можливих планів на майбутнє – що, будемо надіятись, і було зроблено під час президентського візиту.

Натомість широкі економічні плани, які були озвучені українським президентом під час візиту, викликають певні запитання. Напевно, найбільш тиражованим за наслідками візиту стало твердження про те, що Мальта може стати "хабом для українських аграріїв" для постачання продукції до Північної Африки. Навіть відкинувши питання стосовно того, наскільки гостинним стане африканський ринок для української сільгосппродукції, заява Порошенка викликає здивування.

Власне, "транспортним хабом Європи" Мальта стала 1869 року, коли відкрили Суецький канал. Хоча і тоді острів не був "хабом" у прямому значенні цього слова - себто місцем для перевантаження товарів чи пересадки пасажирів, а виконував радше функції "заправочної станції" для пароплавів. І історія ця завершилась на початку ХХ століття, коли запас ходу океанських кораблів став достатнім для того, щоби не губити часу для зупинок на Мальті. З того часу хабами Європи стали Роттердам, Антверпен, Гамбург та інші порти, де вантажі із суходолу перевантажують на кораблі.

Звичайно, і на Мальті є пара великих портів – у Чіркеві і Мгаррі, які входять в двадцятку найбільших портів у Європі. Проблема лиш в тому, що це – пасажирські порти. Є і немалий вантажний мальтійський "Вільний порт". Щоправда, і він є контейнерним портом – без обладнання для складування і перенасипу, приміром, зерна. Будувати таке обладнання особливого сенсу теж немає – кораблі з вантажем зерна з України цілком здатні доплисти до північної Африки. Якогось космічного сенсу у розміщенні філії "Антонова" у Валетті теж помітити складно – на Мальту європейці літають радше відпочивати, аніж купувати транспортні літаки, а купівля нерухомості для функціонування такої філії буде справою вельми недешевою.

Реалістичніше виглядає співпраця України з Мальтої у сфері сільсого господарства. Мальта – невеликий острів, який забезпечує себе їжею приблизно на 20%. Все решту – ввозиться. Але й тут все не просто – цей ринок давно і міцно зайнятий. Та й його розміри, зважаючи на той факт, що все населення Мальти становить близько 400 тисяч осіб, теж якось не вражають.

Обіцяний Порошенком вал українських туристів та українських студентів, що поспішають до Мальти, теж виглядає сумнівно. Як відпочинок, так і навчання там – далеко не найнижчі в ЄС. Рівно як і сам переліт до Мальти, в порівнянні, приміром, з автобусними турами по континентальній Європі.

Тому для того, щоб аеропорт Валетти побачив натовпи українських туристів, Петру Олексійовичу доведеться іще добряче попрацювати над пожвавленням економічного життя у себе вдома, і відповідним збільшенням рівня прибутку середньостатистичних громадян України. У чому всі ми щиро бажаємо йому успіху.