Кого в Україні підірве "заробітчанська бомба", підкладена російською Держдумою

Сьогодні російська Держдума в третьому і завершальному читанні прийняла закон, який забороняє транскордонні перекази за дорученням фізосіб без відкриття банківського рахунку в країни, де заборонена діяльність російських платіжних систем (у цьому списку наразі перебуває тільки Україна).

Останнім часом такі перекази в Україну здійснювалися в рамках платіжних систем або з використанням послуг іноземних юросіб, оскільки діяльність російських платіжних систем була заборонена іще 17 жовтня 2016 року. Порушення закону загрожує штрафом в розмірі здійснених платежів.

"Ціна питання" – немала. Тільки за перше півріччя 2016 року здійснено понад 5,3 млн транскордонних переказів без відкриття банківських рахунків за дорученням фізосіб на суму понад 100 млрд рублів. Звичайно, далеко не всі ці гроші "зайшли" в Україну. Але навіть українська статистика – зокрема, статистичні дані НБУ, говорять про як мінімум 730 мільйонів доларів, які "зайшли" через платіжні системи, проминувши банківський сектор. В реальності цифра може бути помітно більшою.

Хто програє від цього рішення? Програють, звичайно, всі. І першими відчують на собі результати українці, які продовжують "заробітчанство" на Росії. Відкриття банківських рахунків для більшості із них пов'язано зі складнощами, як і перевезення готівки в кишені за умов "дружньої уваги" з боку російських правоохоронців та грабіжників без поліцейських посвідчень.

Помітна частина українських заробітчан на Росії і без того вагалась щодо перспектив своєї діяльності – патріотичні мотиви у них химерних сплітались зі скаргами на зниження зарплатні. Наступна хвиля ускладнень, викликана забороною на перекази платіжними системами, підштовхне помітну частину із них на повернення до Батьківщини. І це буде проблемою. На два-три місяці, поки помітна частина з них не зрозуміє, що сучасний прикордонний режим з Польщею дає не менше можливостей, а зарплатня там – як мінімум не менша, ніж на Росії.

Складніше, звичайно, буде тим українським фахівцям, які працювали на Росії на висококваліфікованих роботах – зокрема, у сфері нафтовидобутку в Сибіру та на Крайній Півночі. Але їм, ймовірно, вдасться відкрити банківські рахунки. Або перепрофілюватись на прибутковіше, але ризикованіші заняття – на кшталт роботи у Лівії, де теж є попит на подібних фахівців.

І коли кількість українських заробітчан, із загалом непоганим співвідношенням між зарплатними запитами і практичними вміннями, помітно скоротиться, ефект від заборони вдарить вже по російській економіці. Якій доведеться заповнювати вакансії або вихідцями із Середньої Азії (в тих випадках, коли це можливо) – або своїми співвітчизниками. Що в багатьох випадках призведе до істотного збільшення витрат комерційних структур (які вони охоче перекладуть на плечі споживача).

Але саме цей розрив "низових" зв'язків, вочевидь, і стане останнім кроком у зникненні української залежності від сусідньої країни. І цей останній крок слід було, насправді, зробити давним-давно.

Бо з Росії увесь цей час йшли не тільки заробітчанські гроші. Звідти, за посередництвом заробітчан, йшла трансляція специфічної культури (ні-ні, нічого пов'язаного з Пушкіни). Специфічного ставлення до влади. Рабського страху перед правоохоронцями. Віри в те, що "скрізь все так само, і змінити нічого не можна". І від припинення цієї трансляції російської соціальної реальності в Україну виграш буде більшим, ніж втрата мільярда доларів.

А гроші... Грошей у світ багато. І якщо зважити на той факт, що навіть ВВП Італії в півтори рази перевищує російський, то не залишається сумніву в тому, що коли хтось хоче бути заробітчанином, і має пару працьовитих рук, з голоду він не пропаде. Хоч на московському будівництві, хоч на італійській фабриці, хоч на португальській фермі. Було б бажання – а можливість завше знайдеться.