Хто насправді скористається українським безвізом

Український безвіз, здається, таки вийшов на фінішну пряму. До пленарного засідання Європарламенту з цього приводу залишилося трохи більше тижня, до голосування – іще неповних три. Поки грузини, які отримали безвіз вже сьогодні, святкують і запускають феєрверки, українські єврооптимісти стають у чергу за біометричними паспортами.

Звичайно, все ще може бути "переграно". І Верховна Рада може щось перекреслити своїм ірраціональним страхом перед словом "гендер" в Трудовому кодексі, куди наш парламент все ніяк не може внести антидискримінаційні поправки, на яких наполягає європейська сторона. В останній момент може змінитись і настрій європейських парламентарів.

Хоча, обидва варіанти можна оцінити як вкрай малоймовірні. Бо для прийняття позитивного для України рішення в Європарламенті достатньо простої більшості голосів. А навіть якщо припустити, що українські парламентарі у великому поспіху таки підсунуть свиню електорату, прийнявши "дискримінаційну" версію Трудового кодексу, президент України клятвено пообіцяв такий шедевр законотворчості заблокувати.

Таким чином, прийняття рішення таки наближається до фіналу – хоча, здається, кожен учасник процесу бодай раз подумав, що нічого путнього з того не вийде.

І саме в цей момент виникає закономірне питання – а що ж далі? Хто виграє, а хто програє в сухому залишку?

Виграють українці. Перш за все, той недобитий середній клас, в якого є досить грошей якщо не на лоукости до Європи, то бодай на свіжозапущений з Києва потяг або чисельні автобуси. І немає часу і бажання бігати по консульствах. Бо ті, хто хотіли (чи були вимушені) працювати в ЄС, байдуже легально чи нелегально, вже давним-давно там. А ті, хто літають бізнес-класом, можуть отримати візу без зайвих проблем.

Виграють ті, кому хочеться подивитись на Закопане, а не тільки на Буковель. Виграють ті, хто хоче посидіти у краківських кав'ярнях чи в мюнхенських пивницях, а не тільки у львівських кафе.

Виграють також ті, хто хоче подивитись на реальне життя в Європі, і прийняти рішення, де він хоче мешкати. На якій роботі працювати. До якої школи відправляти дітей і в якій лікарні лікуватися. Якій державі пропонувати свою лояльність у якості громадянина. Це може бути вельми непростий момент для всього українського національного проекту.

А програє український бізнес. Принаймні, попервах. Бо поки якість українських рекреаційних, туристичних, розважальних проектів не наблизиться до європейської – або ціна на них не опуститься помітно нижче за європейську – вони будуть програвати у конкурентній боротьбі. Для багатьох із них безвіз може стати фатальним ударом. Окрім того, український споживач, скуштувавши європейської реальності, стане перебірливішим і вередливішим. Волею-неволею він почне порівнювати ціну і якість українського і швейцарського шоколаду, українського та чеського, польського і німецького пива, і так далі. Результати такого порівняння можуть бути дещо травматичними для національної гордості.

Але ті українські бізнесмени, які зуміють вижити, стануть не "першими хлопцями в Україні", а конкурентспроможними європейськими бізнесменами. Що, насправді, теж піде на користь всім.

А за великим рахунком, вибір між безвізовим режимом і чинною ситуацією – це просто вибір між невеликим збільшенням свободи вибору. Або збереженням несвободи – у вигляді черг, "прикормлених" фірм, і приниження в консульствах та посольствах. Для більшості адекватних людей цей вибір мав би бути очевидним.