Хто і для чого здіймає криваву каламуть в Баварії

Хвиля прикрих інцидентів з застосуванням насильства наростає в тихій і спокійній дотепер Баварії. Тільки за останній тиждень їх трапилось три. Спочатку молодик в поїзді поблизу Вюрцбурга почав розмахувати сокирою і поранив чотирьох осіб, після чого був застрелений поліцією. Далі у Мюнхені 18-річний Алі Давид Сонболі відкрив вогонь в торговому центрі і вбив дев'ять чоловік. І ось учора 27-річний сирієць підірвав себе біля одного з ресторанів міста Ансбах. На щастя, нікого не прихопивши з собою. До цього, при бажанні, можна додати інцидент у Вюртемберзі, який знаходиться по сусідству з Баварією, де озброєний мачете сирієць вбив жінку і поранив іще двох перехожих.

На перший погляд, всі ці історії не мають між собою нічого спільного. І жодна з них – за винятком, можливо, останньої – не має нічого спільного з тероризмом. Принаймні, так каже німецька поліція. І немає жодних вагомих підстав їй не вірити.

Втім, навіть прозоре розслідування, яке доведе відсутність зв’язків у злочинців з ісламістським підпіллям, ніяк не допоможе Берліну уникнути неприємної соціальної реакції на ці події.

Звичайно, німецький уряд може вкотре запевнити громадян: "Не хвилюйтесь, все під контролем, це просто черговий божевільний". Але не треба бути Шерлоком Холмсом, щоб помітити, що кожен "черговий божевільний" – це молодий прихильник ісламу, як правило – біженець або претендент на отримання цього статусу. Який, як правило, живе на гроші німецьких платників податків. І який потім їх калічить чи вбиває.

І навіть якщо зв’язку між нападами в реальності немає – співпадіння бувають різні, звичайно – переконати в цьому німецьких громадян, принаймні, помітну їхню частину – буде вельми непросто.

Втім, і говорити про повну відсутність зв’язку між нападами та прибуттям до Німеччини сирійських біженців теж було б неправдою.

Бо, з одного боку, чимало молодих мусульман – в тому числі й у Німеччині – продовжують варитися у гидкуватому "інтелектуальному бульйоні" радикального ісламізму, який з сотень малопомітних сайтів розповідає легковірним про "обов’язки" правовірних стосовно внутрішнього і зовнішнього джихаду. І немало молодих мусульман – особливо, опинившись у якійсь особистій скруті – замість ставати у дружні ряди Ісламської держави чи Фронту Аль-Нусра, приймають рішення вчинити свій "подвиг віри" в особистому порядку. І ніяка поліція ніяких зв’язків з організованим підпіллям не знайде – бо їх просто немає.

З іншого боку, специфічний життєвий досвід сирійців, які пережили пекло – а потім потрапили в ситий, спокійний і обурливий для них баварський райок, і справді може стати потужним стимулом до того, щоб розпрощатись із здоровим глуздом. Що, втім, служить слабкою втіхою для баварців, які особисто навряд чи вимагали приїзду цих сирійців.

Все це, раніше чи пізніше, спровокує неминучу соціальну відповідь. Яка піде, найімовірніше, двома шляхами – організованим (через зростання підтримки правих, ультраправих і "євроскептичних" партій), та особисто-імпульсивним. Божевільними – або оригінально мислячими – бувають не тільки сирійці, як демонструє то нам приклад недоброї пам'яті пана Брейвіка. І останні інциденти дають подібним настроям і подібним людям чимало матеріалу для роздумів, і, на жаль, дій. І досить буде біженцям вчинити кілька резонансних злочинів, а місцевим мешканцям – у якийсь спосіб "відповісти", не сильно зважаючи на те, хто з сирійців винен, а хто – ні, як спіраль насильства і взаємної ненависті піде вгору, до самої своєї вершини. В якій кожен сирієць, з точки зору баварців, буде винен в тому, що він – сирієць. І навпаки, звичайно, теж.