Грузія приєднується до Абхазії, Молдова – до Придністров'я

Вчорашні вибори в Грузії та Молдові виглядають як масштабний і демонстративний реванш проросійських сил в країнах, які постраждали від російської агресії. Чому так трапилось – і чи не трапиться так у нас?

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Грузія приєднується до Абхазії, Молдова…

На вчорашніх виборах у Грузії проросійська "Грузинська мрія" Бідзіни Іванішвілі перемогла в 48 з 50 одномандатних округів. Це на додачу до перемоги 8 жовтня, коли на виборах за пропорційною системою партія отримала 48,68% голосів, що дає їй 44 мандати в парламенті. Ще 23 кандидата "Грузинської мрії" виграли вибори в одномандатних округах в першому турі. Таким чином, "мрійники" отримали 115 мандатів в парламенті зі 150 осіб. Що навіть більше, ніж конституційна більшість. В поєднанні з президентом та прем'єром, які належать до цієї ж партії, "Грузинська мрія" може тепер робити з Грузією, її законодавством та Конституцією рішуче все, що захоче.

Тим часом вчора в Молдові проросійський соціаліст Ігор Додон, прихильник "твердої руки", православ’я і боротьби з "нетрадиційними" меншинами, просто-таки розгромив опонентів. Йому не вистарчило якихось півтора відсотки, щоб завершити вибори ще в першому турі. Втім, розрив з найближчим конкурентом – проєвропейськи налаштованою Майєю Санду - у більш ніж десять відсотків не передбачає надмірних проблем для нього в другому турі.

Якщо хтось забув, то і Грузія, і Молдова втратили немалі шматки території – і немало достойних громадян – у війнах з Росією. Тим не менше, проросійські сили ефектно виграють вибори. У випадку з Грузією – вже далеко не перший рік. Натомість зараз складається химерне враження, що втративши надію повернути собі Придністров'я, Абхазію і Осетію, частина молдовських та грузинських громадян вирішили приєднати до цих анклавів свої власні країни. Чому так? Невже ці народи знову хочуть у склад Російської імперії?

Скоріше за все, ні. Просто помітна частина населення, особливо серед тих, чий вік перевалив далеко за половину, зневірившись у демократичних і ліберальних перетвореннях, хочуть не в модернізовану Російську імперію, а назад до Радянського Союзу. В країну гарантованих пенсій і відсутності відповідальності за власні вчинки. В країну, де мільярди не крадуть – як їх крали в демократичній Молдові – а фактично офіційно і легально розподіляють між визначеними людьми, як то діється в Придністров’ї. Зате тихо й без скандалів, надмірної уваги преси й істерик популістів. Що створює враження "порядку". При тому ці немолоді люди наївно не розуміють, що й путінська Росія – це зовсім не Радянський Союз епохи Брєжнєва, де в обмін на лояльність кидали обгризену кістку. В путінській Росії колектори викидають людей з їхніх квартир чи відключають опалення за несплату так само, як то траплялось і в Молдові. Просто там немає популістів, які шпигають цим уряд. Бо той жорстко і старанно популістів контролює.

 

А всім решту учора було просто байдуже. Вчорашні вибори відвідало 37% в Молдові та близько 40% виборців у Грузії. Половина з них (себто 15-20% від загального числа виборців) прийняли рішення, які вирішать долю Грузії та Молдови на багато-багато років вперед. А от жити за новими правилами доведеться всім.

При тому не треба шукати у всьому, що трапилось, "руку Москви". Вирішальної ролі вона там не зіграла. Бо 41-літній Додон, наприклад, не є агентом ФСБ на завданні. В такому випадку він би отримав невчасні чи неправильні інструкції – і програв би вибори. Він просто якимось інстинктом відчуває, що потрібно підстаркуватому і втомленому електорату. Обіцянка стабільності, "соціальної справедливості", "тверда рука", яка розбереться з "хаосом і анархією". Як розуміє і те, що молодші, активніші й більш прагматичні виборці просто втомились. Втомились від корупції тих, хто вирішив назвати себе "проєвропейськими силами" – і спокійно дерибанив молдовський бюджет впродовж багатьох років. Аналогічною є ситуація і в Грузії, де гарантовані соціальні блага переважили мрію про цивілізаційний та реформаторський прорив.

У цьому місці дуже хотілось би розповісти, чому в Україні подібне є цілком неможливим. Але чомусь не виходить. Бо іще кілька сеансів "деклараційного ексгібіціонізму", іще кілька не зовсім правдивих обіцянок про світле майбутнє, безвіз і збільшення мінімальних зарплат без зростання інфляції – і частина виборців, зацікавлених в підтримці бодай номінально проєвропейських сил, втратить інтерес до процесу. А ті, що залишаться, таки підуть за "жінкою з косою", "чоловіком з вилами", чи якимось новим упирем, який пообіцяє дешевий газ, дешеву електрику і щастя всім – задарма.

А потім буде вимушений для виконання своїх обіцянок їхати на поклін у те єдине місце, де можуть дати дешевого газу. В обмін на суверенітет. 

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme