Для чого "ПіСу" потрібен "переворот у Польщі"

Третій день не вщухають масові протести в Польщі – як у Варшаві, так і в більшості інших великих міст. "Громадянська платформа" зуміла мобілізувати чимало як своїх прихильників, так і просто громадян, роздратованих діями правлячої партії "Право і справедливість".

І почалось усе, якщо хтось забув, із достатньо дрібного приводу – правляча партія захотіла прибрати із зали засідань Сейму журналістів (крім п’ятьох найбільших телекомпаній), аби ті не заважали поважному панству належним чином зосереджуватись на законодавчій роботі. Опозиція цілком сподівано виступила проти – і цілком сподівано її підтримала більшість ЗМІ.

У п’ятницю опозиціонери заблокували трибуну, вимагаючи залишити пресу в залі. Депутати від "ПіСу", махнувши на трибуну рукою, скромно втекли в інше приміщення, де швиденько прийняли бюджет на наступний рік без опозиціонерів. До речі, голосування за стінами головної зали відбулося у Польщі вперше після падіння комуністичного режиму 1989 року. Опозиціонери, звісно, заявили, що голосування було нелегітимним.

Все це якось не сприяло мирному діалогу, і кілька тисяч учасників протестів заблокували парламент. Учасники акції дуже хотіли побачити очільника правлячої партії Ярослава Качинського.

Який чомусь не зрадів такій можливості поспілкуватись із опозиціонерами і переконати їх у своїй правоті, і через деякий час за допомогою поліції покинув сейм, не поспілкувавшись з учасниками протесту. Коли демонстранти спробували все-таки зупинити автомобіль Качинського, за даними польських ЗМІ, поліція застосувала сльозогінний газ,

А очільник польського МВС Маріан Блащак встиг навіть заявити, що протести опозиції слід розцінювати як "спробу перевороту". Втім, скромно промовчавши, що вимога лишити в спокої парламентських оглядачів із польських газет та журналів на бажання отримати всю повноту влади в країні насильницьким шляхом якось ніби не схожа.

Натомість опозиціонерів підтримав перший президент Польщі Лех Валенса, і голова Європейської Ради Дональд Туск, голова Конституційного суду Анджей Жеплінський. Президент Польщі Анджей Дуда зробив вигляд, що він "над конфліктом", і тільки те й робить, що закликає всіх одуматися.  Але партквиток "ПіСу" не дозволив йому зіграти цю роль переконливо і до кінця, тому протести він все-таки засудив.

Перше природне питання, яке виникає в цій ситуації – навіщо "ПіСу" увесь цей балаган? Невже журналісти в залі Сейму настільки заважають польським правим, що ті готові організувати невеличку громадянську війну, аби лиш тільки їх позбутися? Скоріше за все, ні.

Видалення преси із сесійного залу мало радше символічне значення, бажання продемонструвати суспільству – в першу чергу, своїм власним прихильникам, що політичний процес у країні буде протікати за новими правилами. Оскільки певний попит на "нові правила" в польському суспільстві, безумовно, є. Сама перемога "ПіСу", представники якого зуміли сформувати однопартійний уряд із більшістю в парламенті.

І, з одного боку, ідеологи "Права і справедливості" тонко відчувають націоналістичний і антиєвропейський тренд польського суспільства, яке опирається директивам ЄС. Яке не хоче приймати сирійських біженців, і не хоче жити за умов більш суворої бюджетної економії і важчої праці, як то йому настійливо радять із Берліну та Брюсселю. Яке хоче спокійної, зрозумілої і заможної Польщі, котра не залежить від криз в Греції  чи на Близькому Сході. А при нагоди може нагадати, що Львів колись належав Варшаві.

З іншого боку, ідеологи "ПіСу" не можуть запропонувати польському суспільству якоїсь модернізованої моделі польського націоналізму. Тому й пориваються раз за разом то наростити контроль уряду над Конституційним судом, то заборонити геть-чисто всі аборти (проти чого протестували не тільки польські жінки чи чоловіки – а навіть католицька церква), то от, як в даному випадку, "поставити на місце", "дивних осіб, які бігають за депутатами і задають їм якісь питання", як обурено прокоментував діяльність журналістів спікер Сейму Марек Кухцинський. Ну, або провести "Марш орлят" в напівукраїнському Перемишлі, зібравши перед тим відморожених молодиків спортивної статури в кафедральному соборі. Себто вдаються до тих самих способів стимуляції національного духу, які практикувались у Польщі іще сотню років тому. Сподіваючись при тому, що в такий спосіб їм вдасться переконати виборців у тому, що "бандерівці", "недобиті комуністи" і європейські ліберали становлять для Польщі настільки серйозну загрозу, що без ангелів-охоронців із "ПіСу" – і їхнього "начальника" Ярослава Качинського, який, будучи простим депутатом, фактично керує і парламентом, і урядом країни, Польща не виживе ніяк. І трохи більше 30% поляків їм все ще вірять. Хоча тисячні натовпи на площах, намети і революційні пісні мали би прозоро натякнути польським правим, що дбаючи про "перебудову країни під власні потреби" можна ненароком втратити навіть ту владу, яка вже є у руках.