Навіщо Керрі махає морквиною під носом у Путіна

Хоча цілком очевидно, що нічого нового держсекретар США нібито й не сказав. А зняття з Росії "задонбаської" частини санкцій від самого початку було жорстко прив'язане до виконання мінських домовленостей. Себто – до виведення військ з регіону, відновлення кордону, і виборів – за українським сценарієм.

Сьогодні Керрі повторно озвучив позицію США, додавши, що все можна зробити в один момент (впродовж двох місяців, якщо бути точним) – за умов належних зусиль всіх причетних сторін, звичайно.

Втім, навряд чи це повторення має виключно дидактичну мету. Вочевидь, у Вашингтоні сподіваються, що під тиском "непереборних зовнішніх обставин" – від ціни на нафту і до звинувачень у співучасті у вбивстві президента Росії – Кремль готовий піти на поступки. І нагадують, що готові випустити російську економіку з-під санкцій майже миттєво – як випустили рішучим рухом, приміром, економіку іранську. Але виконання мінських домовленостей – спочатку. Перед носом Путіна спокусливо погойдується морквинка порятунку від економічного краху – і манить солодким запахом західних комерційних кредитів, технологій і обладнання, конче потрібного російській сировинній промисловості.

При тому і у Вашингтоні явно не готові доводити ситуацію в Росії до повного економічного краху – з втратою керованості країною і "спонтанною децентралізацією", в ході якої якийсь Рамазан Кадирова може отримати пару чи дюжину тактичних ядерних комплексів. В результаті може вийти нітрохи не краще, ніж з росіянами на Донбасі. Тому шпарину у дверях для Путіна поки залишають відкритою.

При тому заява Керрі адресована не тільки Росії. Українській владі, яка обрала стосовно питання повернення Донбасу явно виражену очікувальну позицію, теж варто напружитись. Оскільки, по-перше, якщо Росія таки почне робити тілорухи у напрямку згортання проекту "Новоросії", Києву треба бути готовим до нового раунду торгу стосовно багатьох технічних моментів – особливостей проведення виборів, специфіки голосування осіб, переміщених з Донбасу, і багатьох інших двозначних та слизьких особливостей реінтеграції Донбасу. Якої українська влада ніби й хоче, але при тому поки не уявляє, як здійснити практично. А може, вже й не так і хоче.

Продовжувати "динамити" процес посилаючись на те, що "на фронті хтось у когось стріляє", може стати неможливим. Та й взагалі, надія, що все якось "розсмокчеться" само по собі, остаточно помре.

В будь-якому разі, США дали чітко зрозуміти, що зацікавлені у максимально швидкому завершенні конфлікту на Донбасі.

Звичайно, навіть у випадку повного і беззаперечного бажання Путіна згорнути операцію впродовж місяця-двох неможливо. Передислокація російських військ та техніки, визначення тих місцевих кадрів, які можуть після зміни влади надто багато комусь про щось розповісти, і переселення цих кадрів у затишні могили в місцевих лісосмугах – на все це потрібен час.

Але в разі, якщо російські військові колони і справді рушать в бік кордону, контроль за ситуацією – рівно як і дипломатичну ініціативу – Києву доведеться брати на себе. Чи здатна на це чинна українська влада – питання більш ніж неоднозначне.

Звичайно, далеко не факт, що Путін погодиться просто взяти і "здутися" після всього, що він звершив. Й існує далеко не нульова ймовірність того, що заява Керрі так і повисне в тиші дипломатичної паузи, яку перериватимуть лиш періодичні перестрілки на фронті. Скоріше за все, саме так і буде. Але готовим варто бути до будь-якого розвитку подій.