Чому єврооптимістам не варто фантазувати про Путіна в ліжку з Євросоюзом

Тим паче що приводи для “зради” і справді виглядають розкішними.

Тут і рішення французького Сенату, який учора підтримав звернення до уряду країни з проханням поступово згорнути економічні санкції, впроваджені Європейським союзом проти Росії. Ще й як підтримав - 302 сенатори - “за”, 16 - “проти”.

Тут і вільний в'їзд до ЄС громадян Колумбії, Тонго і Палау — в той час як українців та грузинів продовжують “маринувати” начебто безконечними затримками.

Щодо французької історії — все відносно нескладно. Керівній на даний момент Соціалістичній партії треба демонструвати виборцям, що Франція щось робить для того, аби не тільки “дожати” Путіна — але й припинити конфлікт, надавши можливість Путіну примиритись. В іншому разі проплачений Путіним Національний фронт швидко пояснить французам, що всі їхні соціальні та економічні проблеми — від некомпетентних соціалістів, які слухаються американського Держдепу і шкодять Франції. І конвертує пояснення у голоси виборців.

От і приймає парламент Франції приємні для росіян постанови. З періодичністю десь раз на квартал, приблизно. У квітні про це проголосувала нижня палата, а в червні — і верхня. От тільки постанови мають виключно рекомендаційний характер. Одна гілка влади ненав'язливо радить іншій. Без жодного примусу, і без жодних наслідків — тільки достатньо голосно.

Особливе зворушення викликає той факт, що і рекомендації щодо послаблення санкцій, і рішення про їх збереження приймаються, можна сказати, в одній голові - головою Сенату соціалістом Жан-П'єром Белем та першим секретарем Соціалістичної партії Франції Франсуа Олландом.

Стосовно історії з безвізом все ще простіше - Колумбія, Тонго і Палау отримали рішення про безвіз минулого року, а реально Європарамент його прийняв тільки тепер. В Україні ж, яка отримала чітку “європерспективу” в кінці квітня, до початку червня всі вже встигли збити язіки та клавіатури об перспективу безвізового в'їзду до ЄС

Здавалось би — що може бути простішим, як зачекати розумну кількість часу, отримати рішення ЄС — яким би воно не було, і діяти далі у відповідності до інтересів власної держави. А ні — стрічки переповнюються прогнозами, оптимістичним закликами і вигуками “зрада”, в продукування яких втягнуті всі без винятку — від президента до малолітніх школярів з неблагополучних районів батьківщини. Вся країна схожа на недосвідченого й прищавого підлітка перед побаченням, всі думки якого крутяться довкола “дасть-не дасть”.

В країні є “єврооптимісти” - які вірять, що “закордон нам допоможе” В країні є “євроскептики” - переконані в тому, що “нічого в нас не вийде”. В країні, здається, є до образливого мало тих людей, які розуміють, що вердикт ЄС по “безвізу” - це не Страшний Суд. Він може бути позитивним чи негативним, логічним чи божевільним, вчасним — чи безнадійно запізнілим. Рівно як і рішення ЄС стосовно санкцій проти Росії, яке буде результатом компромісу багатьох взаємосуперечливих факторів. А ЄС- це не кохана людина, яка може нас любити, а може зрадити. Це гігантська й цинічна бюрократична машина такої самої великої, старої і втомленої Європи. В якої є стільки інтересів та резонів, що зрозуміти їх до ладу вона й сама нездатна. І яке б рішення вона не прийняла — наше майбутнє все рівно залежить від нас.