Чому замість економічної війни з Китаєм Трамп почав політичний конфлікт

Те, що майбутній американський президент Дональд Трамп скептично налаштований щодо стосунків із Китаєм, він не приховував від самого початку своєї передвиборчої кампанії. Причина цього скепсису була, на перший погляд, проста і очевидна. Полягала вона у тому, що Китай заполонив американський ринок дешевими промисловими товарами, зробивши практично неконкурентоспроможними американських виробників. Причину цього Трамп бачив не тільки і не стільки в готовності робітників Піднебесної працювати за менші гроші, знижуючи в такий спосіб собівартість китайських продуктів порівняно з американськими, як у політиці Пекіна, спрямованій на штучне зниження курсу юаню.

На багатьох передвиборних зустрічах Трамп публічно демонстрував подібне бачення ситуації, доповнюючи його своєю образною мовою – на кшталт пасажів про "зґвалтування Китаєм американської економіки".

Втім, вибори минули – і, здавалось би, жорсткі словесні випади стосовно чи то другої, чи то першої економіки світу могли б минути разом із ними. Втім, сталося інакше.

Останні три доби в китайсько-американських стосунках виявились чи не найгарячішими за багато років. Для початку Трамп дружньо поспілкувався із президентом Тайваню, обговоривши з Цай Інвень "тісні зв'язки в сфері економіки, політики і безпеки". Не зважаючи на те, що Китай відчуває сильну алергію на міжнародні стосунки Тайваню, суверенітету якого не визнає. Рівно як і на те, що США розірвали дипломатичні стосунки з Тайванем майже чотири десятки років тому.

Втім, попервах дипломати – як американські, так і китайські, запустили в обіг сентенцію про те, що Інвень просто зателефонувала Трампу і привітала його з перемогою, а він автоматично відповів і поспілкувався з нею, не сильно вникаючи в подробиці та дипломатичні статуси. Трамп нічого особливо не коментував, обмежившись скромним проявом здивування на Твіттері: "Цікаво: США продає Тайваню військову техніку на мільярди доларів, а я не повинен приймати вітальний дзвінок".

На тому інцидент, здавалось би, можна було б вважати вичерпаним. Втім, Пекін, схоже, вирішив натиснути на Трампа і примусити його вибачитись. Явно сплутавши Трампа з Обамою. Бо замість вибачень у світ широкий пішли нові сентенції Трампа. "Чи запитував Китай, чи було б нормально девальвувати свою валюту (та ускладнювати конкуренцію для наших компаній), обкладати наші продукти, які імпортуються до їхньої країни, великими податками (США не оподатковує китайські товари) чи розбудовувати величезний військовий комплекс посередині Південнокитайського моря? Я так не думаю" – зазначив Трамп на своєму Твіттері. За допомогою двох твітів змінивши «дипломатичне непорозуміння» на «жорстку конфронтацію». Та примусивши своїх виборців повірити в реальність власних намірів стосовно протидії китайській економічній та політичній експансії у світі. Офіційному Пекіну від цієї сентенції просто заціпило. А все, що змогли отримати західні ЗМІ в якості китайського коментаря – це невпевнені пасажі позаштатних радників уряду стосовно того, що риторика Трампа зміниться після інавгурації.

Загалом, вся ця історія, схоже, має два можливих пояснення. Перше з яких полягає в тому, що Трамп і справді помилився в ситуації з тайванським президентом. А почувши китайську критику і зауваження про власний непрофесіоналізм, вирішив піти ва-банк, і переконати світ, що його дії, як завше, були єдино правильними. Не сильно переймаючись при тому можливими наслідками конфронтації як для себе особисто, так і для США загалом.

Втім, абсолютно не виключеним є і варіант, що вся історія направду була добре підготовним експромтом Трампа і тайванського президента. Ціль якого полягала у провокації Пекніу на необдумані реакції – та на підвищення внутрішньоамериканського рейтингу Трампа серед його цільового електорату.

А довідатись, який з двох варіантів є ближчим до реальності, можна буде впродовж місяця-другого після інавгурації Трампа. В разі, якщо за сміливими дипломатичними заявами буде реалізовано достатньо жорсткі економічні дії, які стосуватимуться квотування чи оподаткування китайських товарів у США, сумнівів щодо того, що мав місце обдуманий і жорсткий крок нового американського лідера, не залишиться. В іншому разі виникне обґрунтована підозра, що лідер найпотужнішої держави світу просто використовує в міжнародній політиці всі свої комунікативні навики телевізійного шоумена. А всім, хто хоче спокійно жити в прогнозованому й адекватному світі, слід шукати інший глобус.