Чому в Путіна не вийшло "розвести" Трампа на скасування санкцій

Вчорашня заява на засіданні Радбезу ООН постійного представника США Ніккі Гейлі про те, що "наші санкції у зв'язку з Кримом будуть діяти, поки Росія не поверне контроль щодо півострова Україні", звичайно, стосується тільки частини антиросійських економічних та політичних обмежень. Але вона доволі чітко демонструє настрій нової вашингтонської адміністрації, яка явно відмовилась від ідеї швидкої відміни антиросійських санкцій.

Індикатором цього, до речі, є не тільки заява Хейлі – наприклад, речник Білого дому Шон Спайсер, пояснюючи уточнення санаційного режиму щодо ФСБ (яке в Росії, а дехто – і в Україні вже встиг назвати "пом'якшенням санкцій") відповідаючи на питання журналістів, чи можна розцінювати цей крок як зрушення в політиці стосовно Росії, відповів чітко й односкладно: "Ні".

Стосовно "пом'якшення", то суть його зводиться до того, що раніше західні компанії не мали права вести будь-яку комерційну діяльність з ФСБ – а тепер їм дозволено витрачати щорічно не більше 5 тисяч доларів на придбання у ФСБ Росії дозволів на ввезення програмних продуктів та інформаційних технологій. Що виглядає все таки як "уточнення", а не як "пом'якшення".

Цікаво інше. Чому ж сталося те, що сталося? Чому Трамп, який після обрання старанно робить (або, принаймні, імітує) всі ті безумства, які обіцяв своїм виборцям, відміну санкцій проти Росії з цього списку виключив? Причин, здається, є насправді цілих три.

Перша з них – тактична. Трампу слід провести через Сенат США кандидатури іще кількох членів своєї команди. З чим у нього вже виникли певні проблеми – для прикладу, з кандидатурою очільника Мінфіну. Якого вдалось протягти через профільний комітет – але попереду іще голосування повного складу Сенату. Звичайно, тут можна припустити, що Трамп "протягне своїх" – а потім займеться відміною санкцій. Але надто на це розраховувати росіянам не варто. Американські сенатори – це не бабусі, які голосують за кілограм гречки і обіцянки полагодити дорогу. Якщо Трамп пообіцяв сенаторам зберегти санкції – а потім банально порушить цю обіцянку, Сенат знайде спосіб йому відімстити, і новообраний американський президент чудово це розуміє.

Інша причина - іміджева. Припустимо, що Трамп санкції відмінив. Якою буде реакція російської дипломатії та преси? Хтось справді думає, що буде сказано "Трамп наш пошкодував"? Як би не так – все буде подано своїм громадянам, як "велика перемога над піндосами і підпіндосниками". Біда тільки, що світ тепер глобальний, і ця всенародна радість в Росії буде швидко й широко ретрансльована, в тому числі – й західними ЗМІ.

Показовою тут є історія, якщо хто її іще пам'ятає, з російською авіацією в Ірані. Який, порушивши, по суті, власне законодавство, дозволив росіянам сідати й заправлятись – аби при виконанні місій у Сирії стратегічні бомбардувальники могли везти з собою більше бомб, і менше пального. Наївні мулли думали, що це буде тиха джентльменська угода двох зацікавлених сторін. А на другий день російські ЗМІ зарясніли заголовками, що тепер в Ірані є "російські бази". І співпраця буде тільки наростати. І взагалі - #Ираннаш. А ще через день росіянам настійливо порадили забиратись звідти під три чорти.

Трамп – не іранський мулла. Він ноумен. І він чудово розуміє, що всяке послаблення Москва потрактує як демонстрацію своєї сили і слабкості США. Що не викликає в новообраного президента США ніф найменшого ентузіазму.

А третя причина, через яку Путін не зумів досягти умови з Трампом, світоглядна. Трамп – бізнесмен. І він переконаний, що у випадку, коли він робить комусь щось добре, при тому погіршуючи власну публічну позицію у своїй власній країні, за це має бути адекватна компенсація. Не конче грошова – ідея скоротити ядерні арсенали, яку Трамп пропонував Путіну з самого початку, на роль компенсації теж би підійшла. Трамп міг би записатись в миротворці історичного масштабу, скоротити витрати на модернізацію ядерної зброї, зекономити шматок американського військового бюджету. Але Путін на взаємовигідний обмін не погодився. Він хоче просто відміни санкцій. І тут коса находить на камінь. Бо для Трампа, на відміну від Обами, "дружба і мир в усьому світі" зовсім не є абсолютною цінністю. Йому ближчий товарний чи грошовий обмін, аніж широкі жести і розповіді про "торжество діалогу, толерантності й примирення". Тому поки Путін не знайде нічого годящого для подібного обміну, санкції залишаться у силі.