Чому Україні варто перестати боятись Гаазького трибуналу

Рішення стосовно збройної агресії в Криму зайвий раз продемонструвало незаангажованість Міжнародного кримінального суду. Погодитись на повне членство в якому Україна чомусь все ніяк не наважиться

Журналіст відділу «Світ»
Чому Україні варто перестати боятись Гаа…

Судді Міжнародного кримінального суду назвали чорне – чорним, а біле – білим, погодившись розглядати події в Криму як "міжнародний збройний конфлікт". Що, безумовно, є перемогою – і не тільки дипломатії та судочинства, але й здорового глузду.

Відтепер саме існування російської окупаційної адміністрації на півострові буде розглядатись крізь відповідну призму – як діяльність окупаційних органів, потенційно причетних до зникнень і вбивств людей, їх насильного переміщення та масового порушення їхніх прав.

Більше того, звіт прокурорського офісу МКС повідомляє, що організація всерйоз займається вивченням ситуації на Донбасі, яка теж цілком може підпадати під визначення міжнародного збройного конфлікту – в разі, якщо буде доведено контроль Москви над угрупуваннями сепаратистів. Зважаючи на об’єктивну реальність, немає сумнівів, що цей контроль стане таким самим юридично встановленим фактом, як і міжнародний конфлікт у Криму.

І тоді до "кримського списку" російських подвигів, який включає вбивства, викрадення людей, жорстоке поводження та примусову військову службу, додасться аналогічний список за Донбас – в якому, крім всього вище переліченого, будуть фігурувати ще й тортури, зумисне руйнування цивільних об’єктів, та чимало чого іще.

Звичайно, в Росії в котре скажуть, що все це – "політичні інсинуації", а Росія не ратифікувала Римського статуту, і, відповідно, МКС для Кремля не указ. З юридично-правової точки зору, так воно і є. Але в реальності отримати вирок в судовій інстанції, першою реінкарнацією якої був Нюрнберзький трибунал, і статут якої ратифікувало 124 країни, вельми неприємно. Тим паче, що всі ці країни виявляться після вироку закритими для всіх посадовців, причетних до військових злочинів (а МКС на практиці рідко займається "моторолами" і гіві", в Гаазі судять президентів та міністрів). Потрапивши в одну з країн – підписантів Риського статуту, російський посадовець, незалежно від рангу та імунітету, матиме реальні шанси опинитись за гратами – і цьому не завадить навіть російський віце-президент Інтерполу разом зі своїм китайським начальником.

І в усьому цьому блиску безпристрасної міжнародної Феміди виникає одне-єдине питання – чому ж Україна дотепер не ратифікувала Римський статут, і не стала повноправним учасником Міжнародного кримінального суду?

Формально визнавши юрисдикцію МКС внаслідок двох заяв Верховної Ради – у 2014 та 2015 роках відповідно, ми декларуємо в ООН, що ратифікація є нашим пріоритетом. Але жодних практичних кроків жодна гілка української влади в цей бік не робить.

Останні коментарі з цієї теми ми чули лиш на початку цього року. Коли заступник глави Адміністрації президента України, секретар Конституційної комісії Олексій Філатов заявив у Конституційному Суді, заявив, що "визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду буде нести певні ризики для України, зокрема, з точки зору українських військових, які вимушені брати участь у військовому конфлікті". Додавши, що "сподіваючись на те, що в найближчий рік чи може трохи більше цей конфлікт буде остаточно врегульований, суб’єкт конституційної ініціативи запропонував перехідний період для того, щоб відповідним чином підготувати це рішення з точки зору практичного впровадження".

Із врегулюванням впродовж року не склалося, і "трохи більше" грозить обернутись вельми тривалим часом.

А Україна, тим часом, виглядає не найкращим чином – через готовність користуватись послугами суду у позовах проти Росії, але відмовляючись повністю визнати Римський статут – і отримати можливість впливати на вибори суддів і політику цієї міжнародної організації.

Тим паче що побоювання Банкової стосовно "ризиків для українських військових" – явна перестраховка. МКС – не Amnesty International, яка, при всій повазі до правозахисної організації, нерідко пише звіти базуючись виключно на словах потерпілих – реальних і вдаваних. Внаслідок чого з'являються чисельні і нікому не помітні "таємні тюрми СБУ". МКС почне провадження тільки в тому разі, якщо будуть вагомі й беззаперечні докази чиєїсь вини.

При тому почати провадження проти України в МКС можна буде в тому і тільки тому разі, якщо військові злочини з нашого боку матимуть масовий характер і будуть частиною державної політики. Себто в тому разі, якщо Україна раптом візьме – і перетвориться на Росію.  

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme