Кубанські трактористи та Навальний: Чому Путін завжди переграватиме російську опозицію

Росію, схоже, накриває нова хвиля спонтанних економічних протестів. В Ростовській області, на одному відносно невеликому  вуглевидобувному підприємстві ГК „Кінгкоул” зуміли заборгувати без малого півмільярда рублів зарплати – і доведені до відчаю річною відсутністю грошей шахтарі розпочали голодування, до якого приєдналось більше сотні осіб.

У тій самі Ростовській області російська поліція спільно зі спецслужбами після 14 спроби зуміли-таки зупинити колону тракторів та автомобілів краснодарських фермерів, які їхали на Москву з наміром виразити протест російському президенту через свавілля судової системи в країні. По дорозі двійко учасників протесту було жорстоко побито ОМОНом, а саму колону наглухо заблоковано біля селища Дорожнє. На даний момент фермери відмовились від переговорів з урядовцями Краснодарського краю, і думають над можливістю прориву блокади, а довкола кільця оточення формуються нові механізовані колони прихильників протесту. Химкинських далекобійників, що вирушили до учасників протесту з боку Москви, оперативно затримали ще на МКАДі.

По мірі наростання економічної кризи в Росії, та після озвучення економічних сюрпризів, які російський уряд підготував для пенсіонерів – зокрема, у вигляді фактичного скасування індексації пенсій – протести, вочевидь, набиратимуть сили.

Втім, на жаль, увесь цей протестний потенціал, схоже, має вкрай невеликі шанси на успіх. Причина – спонтанність і хаотичний характер „низового” економічного протесту. Який, попри розмах і рішучість, у більшості випадків не здатен сформулювати ні політичну програму, ні навіть реалістичні (чи революційні, якщо на те пішло) вимоги до правлячого режиму.

Більше того, учасники „економічних” протестів – принаймні, спочатку – намагаються всіляко дистанціюватись від політичних вимог. Навіть ті ж краснодарські фермери, готуючись проривати кільце ОМОНу, їдуть до Москви, аби пожалітися Путіну – а не вимагати у влади почати, для різноманітності, виконувати чинні закони.

Втім, надії на те, що влада з більшим розумінням ставитиметься до вимог „простих людей” марні – російські поліцаї останнім часом „гвинтять” і калічать що лібералів, що „роботяг”, і побиті ОМОНом учасники тракторного маршу – яскраве тому підтвердження. З часом надії на „доброго царя”, звичайно, минуть.

При тому реальна, а не керована Кремлем політична опозиція залишається в ході цих протестів далекою від народу. Складається враження, що, вичерпавши сили й натхнення в ході акцій 2011-2013 років, вона впала у якийсь своєрідний анабіоз. Періодичні появи на нечисельних живих опозиційних медіа-каналах, голосні заяви про готовність „скидати Путіна (чергову таку, наприклад, озвучив сьогодні кандидат в Державну думу Росії від опозиційної "Партії народної свободи" В'ячеслав Мальцев), і надія на якісь гіпотетичні „справедливі вибори” в неозначеному майбутньому – цим, головно, і обмежується їхня діяльність. „Йти в народ” – себто завойовувати популярність у всіх незадоволених політикою не тільки Путіна, але й російського уряду, опозиціонери, схоже, поки не надто готові.

Якщо у тіла мозок не має зв’язку з м’язами, тіло не здатне рухатись. Воно паралізоване.

Так само і російський протестний рух, в якому інтелектуальні та соціальні еліти не мають на практиці реального зв’язку з широкими масами, з вулицею, на превеликий жаль, поки що приречений на невдачу.