Чому росіянам в Сирії запахло Афганістаном

Без чіткої стратегії, без наміру домовлятись із рештою учасників конфлікту, та із божевільним диктатором в якості союзника, російська військова місія в Сирії неухильно рухається в бік поразки

Невдачі в Сирії неуникно переслідують росіян впродовж останніх тижнів. Останнім резонансним інцидентом став позавчорашній напад опозиції на табір військ Башара Асада, де перебували російські радники. Загибель одного з них – майора Сергія Бордова – були змушені підтвердити навіть в російському Міноборони. Хоча джерела західних ЗМІ повідомляють, що загиблих росіян було як мінімум двоє, можливо – і більше. До речі, вбитий Бордов – із Сімферополя. Такі от плоди приєднання до стабільної країни, де "все стабільно, не те що в Україні".

При тому повідомлення про бойові втрати "дуже обмеженого" російського контингенту давно стали звичним інформаційним фоном. 10 і 11 квітня російські війська зазнали втрат від мінометного вогню – загинуло, за різними даними, від 2 до 4 осіб (різнобій з кількістю викликано тим, що російське Міноборони навіть коли визнає втрати, то інколи не повідомляє прізвищ загиблих). Перед тим 22 березня загинуло 9 російських військових, з них 3 – кадрових, а 6 – із приватної військової компанії "Вагнера". 6 березня було повідомлення про загибель Івана Слишкіна (який поїхав до Сирії заробляти грошей на весілля), та Артема Горбунова. При тому немало експертів вважає, що до ЗМІ потрапляє інформація головно про кадрових військових, натомість втрати найманців із "приватних військових компаній" залишаються в таємниці, нікого не хвилюють, і перевищують втрати "кадровиків" в рази. За даними, приміром, Reuters, у Сирії гине як мінімум в чотири рази більше російських військових, ніж то повідомляють офіційні структури російського Міноборони.

З геополітичною складовою проекту, задля якої, ймовірно, все це і починалось, теж явні проблеми. І штука навіть не в тому, що зі США все пішло геть погано, і справа завершилася ракетним ударом. Навіть мінімальної мети – забезпечити Росії імідж "сили, здатної здолати ісламський тероризм", не досягнуто. Дії Башара Асада та постійна відверта брехня Кремля довели ситуацію до того що навіть Організація із заборони хімічної зброї, достатньо аморфна міжнародна структура, категорично відмовилась залучати до розслідування хіматаки в Хан-Джейхуні Росію та Іран, справедливо вирішивши, що подільники злочинців у слідчі не годяться.

Тому, в сухому залишку, все, чого досягла Росія – це підтримка нікому в реальності не потрібного Башара Асада на його посту. Ціною колосальних матеріальних втрат, життів військових, і участі в постійних військових злочинах, які рано чи пізно дочекаються свого дня у Гаазі.

До Сирії Путін відважився кинути навіть кадировську "гвардію", відправивши на місце подій чи то один, чи навіть більше батальйонів "військової поліції" із Чечні. З ними теж все пішло не те, щоби надто гладко – іще до участі в боях 14 кадирівців довелося спішно повернути додому, бо "поліцейські" взяли собі за практику бити російських офіцерів. Що, звичайно, теж навряд чи сприяло небувалому підйому бойового духу експедиційного корпусу.

В такий спосіб хаотична, погано спланована місія із нереальними цілями потроху перетворюється на мініатюрну копію радянської катастрофи в Афганістані. Що ставить перед Кремлем непрості запитання.

Суть яких зводиться до того, що за сьогоднішнього рівня втручання забезпечити владу Асада над всією Сирією неможливо. І в Путіна є два виходи – або нарощувати масштаб операції, відправляючи на місце подій не тільки димучі авіаносці, але й транспорти із піхотою та бронетехнікою, або терміново шукати благий привід для того, щоби із конфлікту виходити. І від цього вибору залежить не тільки доля кількох десятків чи й сотень російських офіцерів, яка цікава тільки їхнім родинам – але аж ніяк не їхньому президенту. Від того залежать і стосунки зі США, Туреччиною, Саудівською Аравією і всіма, кому Асад набрид до останньої стадії. Зважаючи на наявну ситуацію, сирійському диктатору, цілком ймовірно, світить-таки інше місце мешкання – чи навіть радикальніші життєві зміни. І великою прикрістю залишається тільки той факт, що замість визнати очевидну поразку виключно силової політики, і піти на реальні переговори з опозицією, сирійсько-російський альянс намагається і далі залякати своїх противників хімічною зброєю та масовими бомбардуваннями. Залишаючи при тому тисячі свіжих могил в Сирії, і десятки чи й сотні – на Росії.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Світ

Мітки Сирія Росія