Чому Путін не зустрічав “міліціонерів ЛНР” Єрофеєва та Александрова

Скромний медіа-супровід прибуття до Москви бійців спецпризначенців російського ГРУ ні для кого не став сюрпризом.

Після псковських десантників, яких нашвидкоруч ховали по дальніх погостах — купуючи при тому у їхніх рідних обіцянку тримати язик за зубами в обмін на жалюгідну подачку, доводиться радше дивуватись тому, що за двома бійцями, які “зрадили батьківщину” самим фактом здачі в полон, надіслали літак з авіапарку російського президента. Ще й дозволили НТВ та RT показати сам факт прибуття.

У “графіку глави держави зустріч (з Александровим і Єрофєєвим- ред.) не значиться, повідомив нам Пєсков. А з офіційних осіб зустрінуться з героями, скоріше за все, тільки співробітники їхнього власного відомства. Для довгого і непростого дебрифінгу, а не вручення квітів, звичайно.

Після чого кануть вони в безкрайніх російських просторах, нецікаві ні своєму керівництву, ні країні, громадян якої вони вбивали. Історія, звична і тривіальна — що для СРСР, що для сучасної Росії.

Цікаво інше. Демонстративне ігнорування спезпризначенців ГРУ показує, що вторгнення в Україну так і залишається в Росії не “священним обов'язком братського слов'янського народу”, не “захистом російськомовних від хунти”, і не якимось іншим пропагандистським перлом пера Кисельова — а черговою таємною війною, на які була така багата історія СРСР. З засекреченими перемогами і поразками. З безіменними героями і безіменними могилами.

Що дає нам, насправді, надію. Бо практично скрізь, де йшли безіменні війни СРСР, імперія в довшому терміні часу зазнала поразки. Навіть там, де, здавалося, перемогла. Китай, комуністам якого допомогли впоратись з Гоміньданом, за три десятки років став відвертим ворогом. У В'єтнамі “воєнспеци” з “китайськими добровольцями” здолали самих американців — але зараз В'єтнам стає агентом впливу США у регіоні. Єгипет братається з відверто ворожою Саудівською Аравією. Винятком є хіба що Північна Корея — хоч і вона, насправді, практично вільна від російського впливу. Вона взагалі від усього вільна — включно зі здоровим глуздом.

Ця очевидна закономірність — обов'язкового стратегічного програшу СРСР та Росії в таємних війнах — дає нам певні сподівання. Хай і в довготерміновій перспективі.