Як продажем "Роснефти" Путін перекреслив геополітичні перспективи Росії

"Найбільша за рік інвестиційна угода-сюрприз укладена всупереч санкціям США і ЄС". "Це тріумф президента Путіна". Так прокоментували FT та Bloomberg угоду про продаж Росією 19.5% акцій "Роснефти" постачальнику сировинних товарів швейцарській Glencore Plc і фонду національного добробуту Катару.

На перший погляд, все це десь так і виглядає – іноземні інвестори, в тому числі швейцарські, без страху заходять в Росію – і залишають там десяток мільярдів євро.

Втім, якщо подивитись на ситуацію уважніше, акценти помітно зміщуються. Для початку – теза про двох інвесторів трохи перебільшена. Оскільки за даними The Wall Street Journal, швейцарська видобувна компанія заявила, що вона знаходиться "на фінальній стадії переговорів" за угодою, і повідомила, що внесе в неї близько 300 млн євро свого капіталу. Вона також отримала право протягом п'яти років купувати додаткові 220 тис. барелів нафти в добу у "Роснефти". Себто швейцарці купили приблизно 0.54% акцій російської компанії, "сміливо зайшовши в російську економіку" кінчиком великого пальця лівої ноги. Для придання угоді присмаку "прориву європейської блокади" Росія, у вигляді необов’язкового для викупу ліміту нафти, створила швейцарцям гіпервигідні умови.

А реально акції купив Катар. Що виглядає достатньо несподівано – оскільки ця традиційно сунітська країна декларувала стосовно Росії достатньо жорстку політику, різко критикуючи втручання у сирійський конфлікт – і не надто приязне ставлення до мусульман загалом.

При тому, судячи з усього, Доха запропонувала Кремлю умови, вигідніші від Пекіну (який розглядався як один з головних іноземних претендентів на купівлю акцій "Роснефти", хоча найбільш вірогідним всі вважали "самовикуп" акцій "Роснефтью"). Чому так трапилось? Що поєднало раптом Путіна з Катаром?

Схоже, причини подібного розвитку подій, криються в історії, не надто відомій широкій публіці. Яка полягає в тому, що "Лукойл", друга за розміром після "Газпрому" за обсягом виручки нафтогазова компанія Росії, давно задумалась про переведення частини свого бізнесу в теплі краї. Кудись поближче до близькосхідної нафти. Сьогодні Лукойл розробляє родовища в Єгипті, Іраку, Саудівській Аравії – і багато де іще Але особливі стосунки в керівництва Лукойлу, за чутками, склались з урядом Катару.

Прокремлівські аналітики навіть встигли свого часу зліпити неймовірно страшну історію про те, що "ворожий Росії " Катар, скуповуючи потрошку активи "Лукойла", намагається "зайти" в кавказький регіон Росії з метою дестабілізації ситуації.

Втім, якщо відволіктись від фантазій параноїків, ситуація видається простішою. Спостерігаючи за жорстким пресингом російських олігархів, який із "політично заангажованих" осіб на кшталт Ходорковського потроху перебирається на всіх, у кого є гроші – і хто ніколи не числився в "соратниках вождя", президент і один з ключових співвласників Лукойлу, Вагіт Юсуфович Алікперов, вирішив трішечки поміняти прописку. Ні-ні, про повне виведення "Лукойлу" з Росії мова не йде, та й куди виведеш свердловини та вишки – просто олігарх готує для себе масштабний "запасний аеродром". З кількома заводами і нафтовими родовищами, біля яких можна було б спокійно зустріти старість у тому випадку, якщо в Москві в нього виникнуть раптом непереборні проблеми.

Зацікавлені в приході "Лукойлу" і катарці. Але дозвіл на таку економічну ініціативу в Росії могла дати одна-єдина людина. Якій вчора фонд національного добробуту Катару погодився заплатити 10 мільярдів "відпускних". За допомогою яких Путіну вдасться підправити бюджетний баланс – і ще разок сходити в 2018-му на президентську посаду, не витрачаючи при тому власних коштів. Заплатять "шейхи". А оскільки подальша доля ні "Роснефти", ні "Лукойлу" Володимира Володимировича, схоже, не надто хвилює – він і вирішив прийняти 10-мільярддну пожертву.

Скоріше за все, кошти, які Катар сплатив за долю в "Роснефти" – і за можливість для Путіна якщо й не залатати, то підкоротити дефіцит бюджету – це не тільки шматочок найбільшого нафтовидобувного концерну Росії (який, втім, має на даний момент 60 мільярдів доларів боргу). Це ще й можливість іншому, приватному нафтогазовому гіганту почати виведення коштів за межі Росії.

А в сумі ці факти можуть дати один-єдиний висновок. Володимир Володимирович і справді збирається на президентство востаннє. Не надто переймаючись при тому подальшою долею країни. Якийсь підступний конспіролог міг би припустити, що й свою глибоку старість він збирається зустріти десь подалі від "Роснефти" і Лукойлу.