Чому президентам варто перестати скиглити про "російських хакерів"

"Вважаю, що немає жодних сумнівів у тому, що у випадку, коли іноземний уряд намагається вплинути на чистоту наших виборів, ми повинні прийняти заходи", - заявив Барак Обама. За словами американського президента, США вживатимуть заходів у відповідний, з їх точки зору, момент. "Деякі з цих заходів можуть бути цілком очевидними і про них буде відомо. А про деякі - ні", - пояснив Обама. Майже що оголосивши в подібний спосіб Росії кібервійну.

Проблема в тому, що на даний момент демократи в США з очевидних причин цю війну програли, і робити голосні заяви немає жодного сенсу. Хіба щоб полоскотати поранене самолюбство. На всі "заходи" у Обами залишився один місяць, який буде наповнений святкуванням Різдва та Нового року, а не кібербаталіями.

Раніше в адміністрації президента США навіть заявили, що російський президент Володимир Путін міг навіть брати безпосередню участь в хакерській операції, що мала на меті втручання у виборчий процес у Сполучених Штатах. Може й брав. Може, й консультував, коли які документи зливати. А може, тільки давав на все санкцію – хтозна. Бо суть, насправді, не в цьому.

Можна говорити про підступних російських хакерів. Можна говорити про роль Кремля в цій історії. А можна подумати ще й над тим, чому найрозвинутіша технологічна держава планети – з колосальним бюджетом і відлагодженою системою влади боїться купки російських кіберзлочинців. Ну, чи робить вигляд, що боїться.

Про те, що Демократичний національний комітет, який є керівним органом однойменної партії, зламали хакери – ймовірно, російські, ФБР стало відомо у вересні 2015 року. Більш ніж за рік до виборів. Про що агент ФБР Адріан Гоукінс попереджав демократів буквально за кілька днів після зламу.

Як зреагували на це демократи? Ніяк. Як зреагував на це президент США? Точно так само.

Біллі Райнхарт, колишній директор Національного комітету зі співробітництва з регіонами, який тоді працював з передвиборчим штабом Клінтон, отримав нехарактерне попередження від Google. Райнхарт стверджує, що переглянув лист в четвертій ранку "в напівсонному стані" і замінив пароль пошти. Невдовзі стало відомо, що він дав пароль для своєї пошти російським хакерам. Попався на тривіальний фішинг. Буває. Ніхто не зробив рівним рахунком нічого.

Іще через два місяці президент США отримав чергове попередження спецслужб про активність російських хакерів. Що він зробив? Правильно, те саме.

Впродовж 2016 року повідомлення сипались і сипались, ретрансльовані в пресу. Президент мовчав і мовчав. Не було ні адекватних розслідувань, ні адекватної реакції Держдепу.

Маючи колосальний потенціал, маючи грандіозні хакерські конгломерати та конференції, які, в разі потреби, відстежили б російських "кулхацкерів" аж до офісу на Луб’янці, американські демократичні хлопчики, дівчатка та дідусі з бабусями сиділи в своїх офісах і вдавали, що все нормально і нічого не відбувається. А тепер дають прес-конференції про "руку Москви" і "всемогутніх російських хакерів", які привели Трампа на трон.

Можна винести за дужки питання про те, в чому причина успіху Трампа – в російських друзях чи в недалекоглядності демократів, які не зуміли як слід зрозуміти потреби електорату.

Але при тому можна цілком впевнено констатувати, що чинний уряд США у війні з російськими хакерами програв. У зв’язку з відмовою від бойових дій. І той факт, що хтось безкарно "ламав" чужі електронні системи, говорить не тільки про моральний рівень нападника – але й про злочинну необережність гігантської "жертви".

Бо якщо за рік до виборів стало зрозуміло, що хакери атакують партійну інфраструктуру, намагаючись вплинути на результати виборів – президент США був зобов’язаний захистити ці системи всією силою федеральних спеціальних служб. Якщо федеральні служби з цим не могли впоратись, слід було звертатись до комерційних організацій. До об'єднань кіберактивістів. Ліпити портрети Дядька Сема із закликом "Батьківщина потребує тебе" по хакерських барах і притонах, врешті решт. Якщо дані вже були викрадені – слід було заставити Росію відмовитись від їх публікації, погрожуючи її електронній інфраструктурі – чи в будь-який інший спосіб. Битися, а не скиглити.

Натомість зараз американський президент виглядає як солдат, який бідкається, що ворог, бачте, в нього стріляв. І ніяк не рефлексує над тим, чому ж він не відстрілювався. Чи як пожежник, що не гасив пожежу, а тепер скаржиться, що все згоріло.

Більше того, скарги на російських хакерів перетворюються на якусь ідіотську моду. Жертвами якої стали вже й німецькі спецслужби, та що там – навіть рідна Укрзалізниця. Бо навіть у випадку з Укрзалізницею успішний злам означає, що або людей, відповідальних за безпеку електронних сервісів стратегічного підприємства немає – або вони погано виконують свої обов’язки. Якщо ж злам був якимось особливо складним, чи атака особливо масованою – до справи мали б підключатись правоохоронці.

В будь-якому разі, успіхи російських хакерів – це не стільки свідчення їхньої сили, скільки слабкості держав та організацій, які вони атакують. Слабкості – або, частіше, недоладного керівництва. А списувати на них свої проблеми – значить розписуватись у власному безсиллі. Що у випадку з очільником Білого дому виглядає якось особливо дивно.