Чому падіння Алеппо – це вхід у страшніше коло сирійського пекла

Переможці ділять завойовану Сирію. Таке враження могло би скластися від останніх розмов Путіна з Ердоганом стосовно того, яким буде майбутнє тих чи інших регіонів країни. Де саме ситуацію контролюватиме Асад разом з кремлівськими кураторами, де керуватимуть підтримувані турецькою армією "туркомани", а де до пори до часу курдів будуть бомбити рідше, ніж в усіх решту місцях.

Цей поділ, вочевидь, мав би символізувати початок "нового порядку" в Сирії – чи то пак, повернення туди "старого порядку". Який, завдяки російським бомбам іранським бійцям та ліванським бойовикам, виявився живучішим, ніж того хотіли сирійці. З кількасоткілометровими корективами, привнесеними танками і спецназом Анкари, звичайно.

Втім, реальність останніх днів переконує, що все буде не так.І штука навіть не в тому, що Ісламська держава взяла Пальміру, а її бойовики продовжують гнатися за недобитками гарнізону, котрі, кинувши техніку і боєприпаси, продовжують "тактичний відступ" за багато кілометрів від місця дислокації.

Ну зроблять бойовики чергове селфі на купі античних руїн, залишки яких потім приберуть до ями бульдозерами – то й зроблять. На тлі відеосюжетів з Алеппо це вже й не вражає.

Штука в тому, що в момент найгіршої поразки ліберальної опозиції саме ісламські радикали продемонстрували, що вони є найбільш дієвою – а може і єдиною – альтернативою башарівським та путінським головорізам.

Відповідно, Ісламська держава – а також "Джебхат Ан-Нусра", та велика купа іншої ісламістської наволочі збере щедрий урожай новобранців. Особливо з числа тих, хто втратив рідних, майно і сенс життя під час різанини в Алеппо, і кому більше немає чого особливо губити на цьому світі. Подібні люди легко стають жертвою відчаю і радикальної пропаганди. І їх в Сирії зараз – десятки, якщо не сотні тисяч.

При тому що й повстанці, не вимушені зараз захищати мирне населення, почнуть використовувати увесь арсенал джихадистів – несподівані рейди по тилах, радіокеровані фугаси, автомобілі, начинені вибухівкою (які так ефективно подіяли в Пальмірі), снайперів – а може й самогубців у поясах шахідів. По великому рахунку, вони перестануть відрізнятися від ісламістів. Спочатку – за методами. А потім, не виключено – і за цілями. Все це вже було, приміром, в Чечні – яка пройшла шлях деградації від Дудаєва до Басаєва.

При тому Сирія, яка не втрималася купи за відносно ситих і багатих часів, повернутись до попереднього стану "сама по собі" – без масштабної окупації зовнішніми силами, очевидно що не зможе. Мобілізаційний ресурс Асада вичерпаний, іноземний набрід, зібраний російським та сирійським диктаторами, зовсім не прагне затримуватись у Сирії на роки (тим паче що грабувати в захоплених містах вже давно нічого), а повномасштабного вторгнення Москва як не планувала, так і не планує. Все обмежиться реагуванням на прориви ісламістів – та хаотичними бомбовими ударами по територіях, контрольованих ІД та рештою радикалів. Жодного чіткого плану на майбутнє Сирії – окрім того, що Асапд за допомогою російської авіації "поверне все назад і буде завжди нам вдячним", у Кремля, схоже, немає.

Не збудує "новий порядок" в Сирії й Іран. Шиїти в регіоні – меншість, і араби завше ставились до персів, як до ворогів. Та й вступати в настільки масштабну геополітичну авантюру, як окупація великої країни з вороже налаштованим населенням, Тегеран однозначно не стане.

Тому, скоріше за все, кривава колотнеча триватиме іще немало часу. Після чого "путінські орли" відлетять геть, а Кисельов спробує переконати росіян, що це і була перемога. Якщо до того моменту з Сирії прийде достатньо закритих цинкових гробів, росіяни йому охоче повірять.

Асад в оточенні відданих алавітів протримається іще немало років, зайнявши глуху і безнадійну оборону у прибережних містах, і втративши контроль над усім решту. З часом, скоріше за все, буде створено три окремі держави (арабську, курдську та алавітську) – і настане час ховати мерців та реколонізовувати спустошену країну. Не виключено, що лідери нових державних утворів домовлятимуться про мир і демаркацію кордонів в тій самій Женеві, де стараннями Кремля ніхто так ні до чого і не домовився тоді, коли катастрофи іще можна було уникнути. Тільки робитимуть вони це, звісна річ, без Лаврова – чи когось із його наступників. І з розумінням того, що в історії їхньої країни стараннями Москви було змарновано сотні тисяч людських життів.