Чи зможе Польща контролювати "волинського джина", якого випустила з пляшки

Питання лиш в тому, чи зуміють польські праві керувати сплеском ксенофобії, який самі стимулювали в суспільстві.

Сейм Польщі проголосував за резолюцію "Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА". Проголосував, фактично, одноголосно: резолюцію підтримали 442 депутати, жоден не голосував проти і 10 депутатів утрималися

В чому немає нічого дивного – зважаючи на підтримку правлячої партії, і, загалом, близькі позиції інших фракцій. Проти „геноциду” лише "Демократична платформа" – але її, рівно як і українців, заспокоїли фразами про солідарність з Україною, яка бореться з зовнішнім агресором за територіальну цілісність.

Складно говорити про справедливість чи несправедливість цього рішення. Про несправедливість мова могла б іти, якби на Волині насправді не було етнічних чисток. Про справедливість – зокрема, про відновлення історичної справедливості – йшлось би тоді, якби слідом за резолюцією стосовно Волині сейм зайнявся резолюціями стосовно антиукраїнських пацифікацій та польських концтаборів – де тримали, здебільшого, українців та білорусів. Або резолюцією стосовно єврейських погромів – на кшталт недоброї пам'яті подій в Єдвабному. Про що на разі чомусь не йдеться. Навпаки, місцева влада планує розкопати поховання в Єдвабному – щоби іще раз перевірити, чи справді євреїв вбивали сусіди-поляки, а не солдати німецької армії.

Тому все, що ми насправді маємо – це чергову спробу польських правих сподобатись власному електорату. Конвертувати реальні історичні травми і несправедливості у не менш реальні політичні дивіденди. І страх польських лівих та центристів виглядати в цьому процесі „зрадниками національної гідності”.

Але прийняття суперечливої резолюції, насправді, це не кінець, а радше початок історії. Бо політики з "ПіСу" можуть скільки завгодно говорити що вони "як друзі України, переконані, що правдивого партнерства ми зможемо досягти, тільки спираючись на фундамент правди".

Але на практиці резолюція цілком сподівано підігріє ксенофобські та антиукраїнські настрої в польському суспільстві. І, наприклад, Національний день пам'яті жертв геноциду, який ця резолюція встановила на 11 липня, цілком може стати днем традиційних антиукраїнських погромів у Польщі. Тим паче, що певне загострення українсько-польських стосунків, рівно як і відверто провокаційні силові акції з обох боків, почали спостерігатись від моменту приходу "ПіСу" до влади навіть без будь-яких резолюцій.

Чи зможуть польські праві втримати ксенофобію і націоналізм під контролем? Хотілось би вірити, що їм вдасться пояснити своєму електорату, що відновлення історичної справедливості варто обмежити стінами Сейму, не виносячи її на вулиці. Але гарантій цього, звісно, немає. І в разі наростання побутової ворожнечі між поляками і українцями перші втратять джерело якісної і недорогої робочої сили, а другі – місце для якісного навчання і адекватного заробітку. Виграє при тому третя сторона. Яка, в особі, приміром, очільника свого МЗС Сергія Лаврова, не пропускала жодної нагоди нагадати полякам про "злочини українських націоналістів". Але чи піде на користь виграш цієї сторони хоч Києву, хоч Варшаві?