Чому катастрофа біля Сочі не стане початком "афганського сценарію" для Путіна

Минуло більше доби від моменту катастрофи російського Ту-154. Чорні скриньки поки не знайдено. Рятувальники натрапляють на окремі тіла. Дослідження уламків літака батискафами тільки готується. "Вже все знають" тільки мудреці із соцмереж. В реальності ж усі без винятку гіпотези стосовно причин авіакатастрофами залишаються поки що чистими спекуляціями.

Насторожує, звичайно, те, що про "непріоритетність" версії про теракт на борту літака російські власті заявили буквально за години після катастрофи – і регулярно, за допомогою різних спікерів, ненастанно повторюють дотепер. Що для всіх, хто бодай рік прожив в Радянському Союзі, є чітким індикатором того, що власті брешуть. Або не брешуть – а страхують себе на майбутнє. Внаслідок чого по російських соцмережах ширяться "правдиві свідчення очевидців", які бачили в небі "яскраву кулю від вибуху". Чи записи з пляжних камер спостереження в Адлері. Сказати щось про автентичність яких поки що банально неможливо. Втім, все це трохи конспірологія.

Пройде час – і на поверхню спливуть не тільки тіла, але й подробиці. Бо реально статись могло що завгодно. Теракт, вибух викликаний технічною несправністю, відмова управління в тридцятилітньому літаку, навіть помилка пілотів (хоча, зважаючи на досвід останніх, такий варіант виглядає навіть менш ймовірним за теракт) – жодну з версій виклюити поки неможливо.

Втім, яка б версія загибелі "пропагандистського літака" не стала офіційною (безвідносно до ступеню правдивості) – вона вдарить по авторитету російської влади і особисто Путіна.

Якщо літак підірвали терористи – то це колосальний промах російських силовиків. Які легко й просто "викривають" деякі теракти, призначаючи винних наперед – і тортуруючи в камерах до досягнення бажаного результату. А от відстежити реальних терористів не можуть. При тому що літак був військовим, летів на ньому виключно "перевірений контингент", і пасажирів оглядали не єгипетські, а російські силовики.

Якщо літак став жертвою технічної несправності чи помилки пілотів – це, знову-таки, трохи дивно виглядає на тлі "якісної модернізації російської армії", про яке не раз розповідали у Кремлі.

А от щодо наслідків падіння Ту-154, які вже встигли порівняти з "поразкою в Афганістані" і призначити на роль руйнівника путінського режиму, то, видається, їх роль в історії сильно перебільшена.

Звичайно, про те, що жертви з військового літака є небойовими втратами в сирійській війні, цілком відверто говорить вже не тільки увесь світ, але й лояльні російські видання на кшталт "Ведомостей". І навіть російські журналісти всерйоз задумуються над тим, чи прийнятною є така ціна за дещо ефемерні й розпливчасті цілі Володимира Путіна в Сирії. Втім, в реальності не йдеться навіть про розпливчастість – бо якщо на Донбасі Кисельов-ТВ ще може розповісти про "захист російськомовних", то у випадку з Сирією мова однозначно йде про захист персони Асада, за яку гинуть сотні росіян. Війна в Сирії остаточно перестала бути "бліцкригом повітряно-космічних сил" – і перетворилась на криваву авантюру, відлуння якої іще довго нагадуватиме росіянам, що в повній безпеці ні їхні військові, ні їхні туристи на Близькому Сході більше не можуть відчуватись ніде.

Все це і справді виходить схоже на війну в Афганістані. Втім, є і кілька істотних відмінностей.

В Афганістані війна була, в першу чергу, громадянська. Під кінець що польові командири що Наджибула щоп’ятниці ходили до мечеті. Радянським мусульманам доля моджахедів була не те щоби зовсім байдужа – але в список головних житейських протиріч війна в Афганістані потрапляла тільки тоді, коли туди "гребли" когось із їхнього аулу.

Натомість війна в Сирії є, не в останню чергу, релігійною. Протистоянням мусульман-суннітів із путінським та асадівським режимами.

І програш в Сирії автоматично означатиме немалий стимул для російських мусульман спробувати змінити своє становище і в Росії. Зважаючи на чисельність, яка, за різними оцінками, становить від 10 до 30 мільйонів осіб, а також на той факт, що чимало мусульманської молоді після початку економічної кризи втратили будь-які кар’єрні перспективи, все це становить колосальну небезпеку для чинного режиму.

Чого не може не розуміти російський президент. Який зробить все можливе, аби уникнути моменту формальної поразки і виведення військ із Сирії. Все, на що реально може піти Путін – це зменшити розмір контингенту, і знизити його активну участь в боях. Тоді, природно, і втрати стануть меншими. І якщо вони й зараз обраховуються, за максимальними оцінками, сотнями осіб на місяць – то, в разі подібного скорочення, перетворяться на десятки на місяць. Кількість, з якою російське суспільство в його теперішньому вигляді цілком зможе змиритись. Це, врешті, істотно менше, ніж втрати від порції косметичної настоянки глоду, якщо на те пішло.

Інша річ, якщо вбивство російського посла і ймовірний теракт із військовим літаком – це тільки початок масштабної відповіді ісламського світу на російський терор і військові злочини в Алеппо. В такому разі продовження подібної кампанії рано чи пізно призведе до такого рівня втарт, який буде надмірним навіть для російського суспільства. Втім, відсутність організацій, які взяли б на себе відповідальність за знищення літака, наштовхує на думку, що подібний варіант є, на разі, малоймовірним.