Як "ляшки" з США та ЄС поховали ідею економічного панування Заходу у світі

Вчора віце-канцлер та міністр економіки Німеччини Зігмар Габріель заявив, що переговори щодо трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства між ЄС і США провалилися.

Це не стало великою несподіванкою для всіх, хто за цими переговорами спостерігав - після 14 раундів сторони, по великому рахунку, так ні до чого і не домовились.

Звичайно, роздратовану репліку Габріеля за лічені години спробував спростувати міністр зовнішньої торгівлі Фінляндії Кай Мюккянен, який заявив, що ремарка німецького міністра економіки стосовно провалу переговорів є "частиною внутрішньополітичних дебатів у Німеччині", і не зважаючи на неконструктивну критику, переговори про зону вільної торгівлі триватимуть.

Але, порівнюючи вплив на хід переговорів з боку Берліну з впливом Гельсінкі, доводиться вірити Габріелю, а не Мюккянену.

Чим насправді могла би стати ця угода, і якими могли б бути переваги від її реалізації?

Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство (ТТІП) мало створити зону вільної торгівлі між Європейським Союзом і Сполученими Штатами Америки. Угода мала охопити половину світового ВВП і торговельний обіг на рівні близько 1 трлн доларів США, а також, по суті, створить спільний споживчий ринок розміром 820 млн осіб.

ТТІП мало не тільки обнулити митні тарифи (які між Європою і США і без того невисокі і становлять близько 2%), але й усунути нетарифні обмеження та уніфікувати норми регулювання продуктів і послуг. Що, в сухому залишку, мало додати до ВВП ЄС 130 мільярдів, до ВВП США - близько 100 мільярдів, і ще приблизно стільки само - всій решті світу. Плюс істотне зниження вартості товарів, які б вийшли з-під непрямого оподаткування, і сотні тисяч нових робочих місць на додачу. При тому уніфіковані між ЄС та США норми безпеки продуктів харчування, фітосанітарні норми і т.д. стали б стандартом де-факто для всієї планети. Не склалося. Чому?

По великому рахунку, угода стала жертвою популізму - при тому як з
європейського, так і з американського боку.

Фанатичні "противники ГМО" влаштували європейським урядам істерику щодо неможливості імплементації в ЄС менш суворих американських норм стосовно продажу генетично модифікованої сільгосппродукції. Попри відсутність будь-яких наукових фактів стосовно шкоди такої продукції.

Європейські виробники географічно брендованих харчів страшенно стривожились тим, чи не стануть випускати пармську шинку і сир пармезан фермери в Айові - раптом в них вийде краще та дешевше, ніж в італійців?

Натомість праві популісти у США переконали народ, що неможливо запроваджувати в США далеко більш ліберальне регулювання діяльності банків, яке практикують в Європі. І що вся угода загалом порушить суверенне право США перерозподіляти фінансові потоки всередині країни на благо американського суспільства.

Найрадикальніші активісти взагалі заявили, що ТТІП взагалі є "наступом на європейське та американське суспільство з боку транснаціональних корпорацій", які хочуть зневажити національні суверенні права. Чисельні групи активістів підняли народ на боротьбу з акулами світового капіталізму - що вилилось в кількатисячні демонстрації.

Намагаючись "дослухатись до голосу громадськості", переговорники що з європейського, що з американського боку почали настоювати на збереженні дорогих серцю виборця національних регуляцій та обмежень.

В результаті замість зняття обмежень у США і ЄС почало виходити, що для узгодження позицій слід до американських регуляцій додавати європейські - і навпаки. А угода замість лібералізації торгівлі почала потиху рухатись в явно протилежний бік. Що й довелось раз за разом фіксувати учасникам переговорів. Аж до вчорашньої цілком виправданої констатації Габріеля.

Таким чином, трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство стало жертвою обивателів. Які не тільки не хочуть витрачати гроші на фундаментальну науку, міжзоряні польоти чи масоване фінансування медичних досліджень. Вони, підігріті популістами, не згодні навіть знизити вартість товарів у магазинах - якщо це загрожує обмежити право їхніх урядів виймати все нові й нові гроші з економіки й перерозподіляти їх на користь соціальних виплат. Чи зупиняти реалізацію перспективних наукових технологій, які суперечать їхнім забобонам.

Безумовно, воля народу в демократичних державах є священною. Але перспективи виживання суспільств, які надто вже зосереджуються на праві окремих індивідів жити за рахунок інших - або поводитись відверто нераціонально - викликають певні сумніви.