Лукашенко продає Путіну майбутнє свого сина Миколи

Російський газ для Білорусі наступного року подешевшає на 30%. Його вартість буде прив’язаною до рубля, а також до вартості газу в Росії з підвищувальним коефіцієнтом. А в 2025 році вартість газу в Білорусі та Росії взагалі зрівняється. Це, треба думати, якщо і Путін, і Лукашенко доживуть до цієї майже ювілейної дати.

Демонструючи чудеса „геополітичної гнучкості”, білоруський президент Олександр Лукашенко зумів знайти іще один спосіб продовжити існування свого химерного авторитарного режиму.

Демонструючи всеперемагаюче бажання збудувати бодай невеличку і відверто смішну, але все-таки подобу СРСР, російський президент Володимир Путін погодився і далі спонсорувати білоруську економіку.

З одного боку, можна сказати, що сторони знайшли одна одну. Якщо хтось готовий імітувати відмову від власної державності і гратись в „глибоку інтеграцію” з прихильником аншлюсів в ХХІ столітті, а хтось інший вірить, що стратегічні союзники легко купуються за 20 доларів „дельти” на тисячі газових кубів, то це їхня приватна справа.

Задоволеними можуть відчувати себе навіть українці. Хоча б тому, що „Газпром”, ця втомлена коняка російського геополітичного наступу, понесе нові втрати. Замість продавати газ за ринковою ціною і розробляти родовища Крайньої Півночі, „Газпром” вкотре займеться політичним спонсорством – і грошей на інші капості в Путіна у середньо терміновій перспективі буде помітно менше.

Хоча щирої радості за братів-білорусів не відчувається. Хоча б тому, що в майбутньому – навіть без кришталевої кулі – проглядають лише два можливих сценарії розвитку подій.

У першому рано чи пізно – і швидше рано – „путіноміка” таки ляже. „Ляже” Газпром, який і без того котрий рік підряд ставить рекорди зі зниження видобутку газу (цього року обіцяють знизити на 1.2% - але за результатами 6 місяців знизили більш ніж на 4% порівняно з минулим роком. Який, до речі, до цього був рекордно поганим для російської газової монополії).

І тоді миттю скінчаться „пільгові тарифи”, „єдині ставки” – та інші ласощі. А білоруська промисловість – стара і жадна до енергоресурсів – лишиться в чистому полі пам’ятником радянській індустріалізації.

У іншому випадку, якщо ціни на вуглеводні раптом виростуть, і все в Кремля з „Газпромом” раптом стане добре, Росія просто зачекає на момент передачі влади у Білорусі. І тоді спробує поставити маріонеткового керівника. Або, якщо це не вдасться, приєднати Білорусь, як то колись цілком відверто пропонував Путін, до Росії. Тільки не у вигляді партнера в союзній державі – а шістьма окремими областями.

Україна пройшла схожий шлях, і немає жодних причин, чому Кремль захоче повестись з Мінськом якось інакше, ніж з Києвом.

Інша річ, що все це може стати проблемами вже й не 62-літнього білоруського президента. Але невже не шкода йому сина Миколи, рідної кровинки, що рано чи пізно мала би сісти на білоруський трон?