Чому Британію всі женуть з ЄС, а вона прощається "по-російськи"

Поки в Британії організовують стихійні мітинги проти Brexit’у, а чинний прем’єр Кемерон намагається перекласти почесний обов’язок реалізувати волю народу стосовно виходу з ЄС на свого наступника, на континенті прийшли до висновку, що цирковий номер під назвою „вихід з ЄС” явно затягнувся. А британцям, які стільки прощались, час забиратись геть.

За останню добу Меркель публічно пообіцяла, виступаючи у вівторок в Бундестазі, що не дасть Великобританії "зняти вершки" в майбутніх переговорах з Євросоюзом. "Повинна бути і буде помітна різниця між тим, чи хоче країна бути членом сім'ї Європейського союзу чи ні", - зазначила сувора фрау канцлерін, коментуючи бажання політиків Сполученого Королівства „виходити з ЄС максимально зважено” – щоб не сказати зумисне повільно.

Втім, заяви Меркель були хоч і неприємними для британців – але, принаймні, стриманими. Натомість один з лідерів кампанії за вихід Британії з ЄС, глава Партії незалежності Сполученого Королівства Найджел Фарадж, який прибув на засідання Європарламенту, отримав можливість вповні відчути ставлення європейських колег до Великобританії, результатів референдуму і до власної персони.

"Ви боролися за вихід, британський народ проголосував за вихід. Навіщо ви тут?" – поцікавився у дорогого гостя президент європейської комісії Жан-Клод Юнкер. Потім Фараджа назвали фашистом (за використані в агітації зображення мігрантів, які „заполоняють” Британію), та наговорили цілу купу інших неприємних, хоч загалом і заслужених, речей. Час дипломатичних вмовлянь закінчився. ЄС настоює на розлученні – зі швидким поділом майна та обов’язків.

Багато різномастих (здебільшого, російських) „психоаналітиків від політології” вже встигла написати про „образу” ЄС на Британію, про намагання по швидше завершити „травматичний процес” та чимало інших нісенітниць.

При тому що вся ця «психологічна» термінологія не має до реального стану справ жодного стосунку. Бо перед європейськими керівниками і дипломатами стоїть зараз дуже просте і прозоре завдання. Показати всім без винятку членам ЄС, що вихід з європейської спільноти – це всерйоз і назавжди. І що прийнявши популістське рішення про вихід, продовжувати користуватись благами спільного ринку, відсутності кордонів та митних процедур та іншими родзинками спільного європейського пирога, звичайно, можна. Але дуже, дуже недовго.

Від того, наскільки успішно впораються з цим завданням керівники та дипломати як ЄС, так і провідних національних держав всередині ЄС, залежить майбутнє всієї спільноти. Залежить те, чи захоче завтра Бельгія, Італія чи Польща не те щоби вийти – але хоч би по шантажувати Брюссель можливим виходом. Чи вирішать, що подібні ескапади в стилі Кемерона – собі дорожче.

Тому старатись Меркель, Олланд та численні євро бюрократи, які працюють з ними в одній упряжці, будуть на повну силу. І ніякі милі дурниці в стилі „давайте розлучатись друзями” з протилежного боку Ла-Маншу їх не зупинять.