Чого злякалась Могеріні, відмовившись від санкцій проти Росії за Алеппо

Сьогодні представник ЄС із зовнішньої політики Федеріка Могеріні після зустрічі керівників МЗС європейських країн, потішила світ новиною, що ЄС поки навіть не розглядає можливість введення додаткових санкцій проти Росії за дії в Сирії. Нові санкції можуть застосувати хіба що до уряду Башара Асада.

Тут слід нагадати, що на даний момент відносно Сирії з боку ЄС і без того діє обмеження на експорт нафти та імпорт зброї (а це, по суті, все, чим може торгувати – і що хоче купувати режим Асада), а також адресні санкції проти двохсот осіб і сімдесяти компаній. Тепер, можливо, в ці списки додадуть іще з півсотні асадівських горлорізів і ще десяток-другий фірм. Як саме це посприяє завершенню війни, Могеріні, на жаль, не уточнила.

Все це стало не надто приємним сюрпризом на тлі обіцянок німецької канцлерки посилити санкції – і обіцянок Обами приєднатись до ЄС у цій благородній справі. Які, до речі, прозвучали не далі, ніж позавчора. Та що там далеко ходити – очільник Форін-офісу Боріс Джонсон іще перед засіданням обіцяв, що ключовим завданням зустрічі має стати пошук способів "натиснути на режим Асада і його російських ляльководів". Судячи зі всього, не склалося. Принаймні, з ляльководами.

Звичайно, існує ймовірність, що глави держав вирішать інакше, ніж їхні міністри закордонних справ. Але ймовірність ця зовсім-зовсім невисока.

Чому так трапилось? Відповідь, схоже, достатньо прозора. Її озвучив господар самміту, глава МЗС Люксембургу Жан Ассельборн. За його словами, зараз європейські країни не зможуть знайти консенсусу з цього питання. "Я сам вважаю, що зараз не час, і що це було б контрпродуктивно", - констатував Ассельборн.

В перекладі з дипломатичної на людську це означає, що санкції приймати ніби й треба. Але якщо про це почати говорити – а потім переконатись, що європейські лобісти Володимира Володимировича почнуть голосно заперечувати – то вийде негарна ситуація. Всі побачать, що частина країн грає за вказівками Путіна. Попри розмови про ідеали, вони готові працювати в інтересах країни, яку їхні колеги звинуватили у військових злочинах. І, гірше того, керівництво ЄС на цю ситуацію не може вплинути рівно ніяк. Потреба в прийнятті консенсусного рішення – і відсутність реальних механізмів примусу стосовно національних урядів – призводять до фактичного паралічу "колективної волі" ЄС.

І питання тут не тільки – і навіть не стільки – в Путіні. Не було б російського президента – був би якийсь інший пройдисвіт із замашками завойовника.

Проблема в  тому, що торгівельний по своїй суті Європейський союз свого часу спішно перетворили на політичний, забувши (чи не зумівши) змінити його внутрішню природу. Яка передбачає потребу в загальній згоді задля переслідування загальної фінансової – а не політичної – вигоди. Що, загалом, нормально для економічного об'єднання.

Але при тому виставляє ЄС у трохи дивному світі як "нову спільну Європу". Нову Європу, яка говорить про військові злочини – і виявляється нездатною не те що відкрити єдиний антипутінський фронт, а навіть поговорити про можливість санкцій щодо режиму, який влаштував чергову демонстративну бійню – і з видимим задоволенням і веселими смішками розповідає, що цивільні квартали, конвої з їжею для людей, що вмирають з голоду, склади медикаментів, ринки і школи в Сирії бомбить хтось невідомий.