Навіщо Путіну закон "про російську націю"

На цьому тижні на Росії розродилися черговою "геніальною" ідеєю – закон про "російську націю". В принципі, в останні пару років що не ідея виникає за стінами Кремля (а це єдиний центр генерування ідей, бо за півтора десятка років гебешної зачистки всі інші центри були знищені; згадайте легендарне гризловське "Дума – не место для дискуссий") – то безперечно "геніальна". Починаючи з "повернення Криму". От дійшла черга і до нації.

Власне, поки що про цей гіпотетичний закон не відомо майже нічого. Путін одобрив (а інакше б це не звучало на такому рівні; всі спірні ідеї традиційно озвучує придворний блазень Вова Жиріновський), наказав розробити. А що саме розробляти – підозрюю, навіть він сам до пуття не розуміє. Хоча…

Леонід Парфьонов (він тут невипадково, і ми до нього ще повернемося), характеризуючи нинішню епоху, порівнюючи її із недавнім минулим, сказав, що роки третього президентського строку Путіна – це новий застій. Не будемо сперечатися, власне, що брежнєвський застій, що сталінські репресії – різниця лише в деталях. Візьмемо за константу – путінський режим копіює брежнєвський застій. І в цьому, до речі, нічого дивного. Сам Путін виріс і сформувався саме в ті часи, є породженням тієї епохи. Хрущовську застав дитиною, а горбачовську він очевидно ненавидить – оскільки у свій час заявляв про розпад СРСР як найбільшу геополітичну катастрофу в історії країни. Тож звідки йому черпати своє натхнення, як не в "благословенних" брежнєвських часах?

А між тим саме тоді уперше з'явилася ця ідея. Ідея загальної нації на всю країну. За Леніна зберігалася певна видимість рівноправ'я народів (нагадаю, що ідея союзних, а не автономних республік – завдяки чому ці республіки досить спокійно вийшли із складу Союзу – це ідея якраз Леніна, а опоненти, зокрема, Сталін, хотіли зробити формат нинішньої Росії). Сталін, укріпивши свою владу, став відвертим російським шовіністом – і це не дивно, найбільша русифікатора, Катерина ІІ, теж етнічно ніякого відношення до московитів не мала. Хрущов, сам того не бажаючи, зробив деякий відкат до ленінських норм – принаймні, в Україні українськості стало вільніше дихати (ідея Музею козацтва на Хортиці, як і сама постать Петра Шелеста із його акцентованістю на українське, з'явилася за Микити Сергійовича).  А потім прийшов Брежнєв.

І саме при ньому в новій Конституції СРСР, 1977 року, з'явилася така фраза: "На основе сближения всех классов и социальных слоев, юридического и фактического равенства всех наций и народностей, их братского сотрудничества сложилась новая историческая общность людей — советский народ". Не здивуюся, якщо власне ідею "закона о российской нации" її автори позичили саме із брежнєвського Основного закону.

В чому полягала ідея "советского народа"? Звідки вона виникла? А виникла вона з двох протилежних напрямків. По-перше, в кінці 60-х в СРСР почав відверто домінувати русскій фактор. Всі ці фільми про благородних білогвардійців (як і "Брат-2" 30 років по тому!), з одного боку, підкреслювали такі існуючі настрої, а з іншого підсилювали і ретранслювали. По-друге, міжнаціональні стосунки ніколи не були простими – простими були лише методи їх вирішення, на кшталт Голодомору українців чи виселення кримських татар. А коли час простих рішень минув – довелося шукати нові форми. Одним із варіантів став "радянський народ". І кремлівським вождям, серед яких вистачало, наприклад, українців, можна було не заморочуватися нюансами на кшталт брежнєвської анкети – Леонід Ілліч до Другої світової писався українцем, а потім раптом став русскім. Тепер, після прийняття нової Конституції, всі стали радянським народом. (Радянським російськомовним – що було цілком логічно.)

Точніше, планувалося, що стануть. Режиму не вистачило, можливо, одного покоління, щоб ідея втілилася в життя. Втім, деякі народи та спільноти – білоруси чи східні українці – дуже близько підійшли до цієї ідеї. Але сама ідея була безперечно правильною. З точки зору тієї держави, звісно ж.

Правда, в кінці 80-х, виявилося – як тільки даси народам мінімум свободи, вони швидко згадають, що вони не радянські люди, а вірмени чи азербайджанці, що вони узбеки чи турки-месхетинці. Із усіма відповідними наслідками. Тобто – ідея "радянського народу" провалилася.

І тепер Путін хоче її відродити, тільки з іншою назвою. Назвою, яка увійшла в активний ужиток ще в 90-х від Єльцина – але тоді фраза "дорогие россияне" означала зовсім інше, громадян багатонаціональної країни. (Багатонаціональної не в сенсі "тут живе багато націй" – так в кожній країні, якщо розібратися, - а в тому значенні, що Росія є батьківщиною, місцем народження багатьох націй. В Україні таких, нагадаю, лише дві.) Навіщо ж Путіну потрібен такий хід конем?

По-перше, та сама причина, що і за Брежнєва. Далеко не у всіх регіонах Росії, як у тій же Білорусі, ставлення до русскіх є позитивним. І це не тільки Кавказ – а й, наприклад, Татарстан. У двох сусідніх забайкальських республіках ситуація геть різна – в Бурятії бурятів мало, і там русскіє на них мало не плюють з балконів, а в Тиві ситуація практично протилежна. Все це поки що – лише гіпотетичні проблеми, але дуже скоро вони можуть стати реальними. Див. історію СРСР часів Горбачова.

Таким законом путінський режим намагається убезпечитися від міжетнічних конфліктів, які в кінці кінців можуть розірвати Росію. Крім того, країні потрібна якась загальна ідея. Вищезгаданий Парфьонов колись сказав (от ми й повернулися до нього, до його фрази, яка є ключовою в цій статті!) – "Нет никакой единой России, кроме той, которая неспроста пишется в кавычках". В Росії немає ідеї, яка б об'єднувала всю країну. І це не дивно – в імперіях, а Росія це безперечно імперський формат, так було завжди. Так, у них є головне національне свято – День перемоги, яке заміняє їм все на світі. Але це лише один день, максимум місяць-півтора – а далі всі розбігаються по своїх квартирах, і спільне тло знову зникає.

Путіну потрібно чимось утримувати країну. Повернення Криму – прекрасна з цієї точки зору ідея. Але вона провалилася. Санкції і усі інші наслідки уже відвертають жителів Росії від кримчан. І "русскій мір" себе по суті дискредитував. Саме тому з'явилася нова ідея – не пов'язана з етнічним фактором. (В цьому Росія намагається копіювати США, але ситуації тут принципово різні.) Та чи буде вона комусь вигідна?

Ні. По-перше, вона не вигідна самим русскім. Ті, хто називають себе русскімі націоналістами – уже виступили проти. Цілком обґрунтовано, до речі. Цей закон, на їх думку, розмиє "русскій дух" у загальній мішанині. І якщо вони досі переконують себе, що є титульною, головною нацією, причому навіть у Москві, а засилля чеченців, всі їх релігійні обряди прямо на вулицях столиці – це лише тимчасове, то тоді це буде фактично закріплене на законодавчому рівні. Якщо зараз у русскіх націоналістів є певний простір для маневру – після появи такого закону він зникне.

Так само невигідний цей закон іншим потужним націям. Чеченцям, дагестанцям, татарам тощо. Вони себе і в нинішній ситуації непогано почувають (натомість русскіє в цих республіках почуваються якраз не дуже). Навіщо їм якась загальна "російська нація"? Досить того, що вони живуть під, по суті, протекторатом Кремля, який їх підгодовує. Згадайте реакцію Кадирова на зменшення фінансування Чечні – і миттєвий відкат Путіна. Що дасть Кадирову цей закон? Нічого.

Тож, скоріш за все, ця "геніальна" ідея виявиться такою ж провальною, як і попередні. І хто ще зна, якими наслідками обернеться "закон про російську націю". Як би не примарою громадянської війни і розпадом держави. Після застою ж була горбачовська перебудова (і тоді теж упали і до-о-овго не піднімалися ціни на нафту), яка призвела до краху СРСР. А ще за 10 років до неї все було так красиво і упевнено з цим "радянським народом"…

Ну і останнє питання – що робити в цій ситуації Україні? А нічого. Зовсім. Особливо не треба намагатися копіювати цю ідею. Україна, на відміну від Росії, є двонаціональною державою (в сенсі автохтонів, корінних народів), причому одна з націй має вузький регіональний характер – кримські татари. Тобто по суті своїй Україна – класична національна держава з однією автономією. І ніякі додаткові "закони про українську націю" нам не потрібні. В тому числі й тому, що українська політична нація – на відміну від російської – уже сформувалася, чи як мінімум формується. Тому – нам своє робити і пильнувати за порєбрік. Бо там, судячи із тенденцій та історичних паралелей, починається дуже весела епоха. Час стиснувся, і десяти років (як було між Конституцією "радянського народу" і початком серйозних міжетнічних конфліктів) Росії уже ніхто не дасть. Все відбудеться значно швидше. От як тільки Путін не зможе відбрикуватися від знахабнілого Кадирова і відновлювати йому фінансування у досанкційному обсязі – тоді й почнеться. І ніякий "закон про російську націю" цю країну уже не врятує.