Чи зруйнують путінські "агітаційні потяги" мир на Балканах

Із урочистого відновлення залізничного сполучення між Сербією та Косово вийшов цілком сподіваний міжнародний скандал. Ще й який – не минуло й двох діб від початку події, а президент Сербії вже обіцяє вводити в Косово не потяг, а танки.

Знаменно, що дизельний локомотив, котрий відправився з Белграда днем в суботу і прямував до столиці сербського анклаву в Косово – Косовської Мітровіци, несучи на борту гордий напис "Косово – це Сербія", виконаний на 21 мові, був виготовлений саме в Росії. Всередині потяг прикрашали чисельні панно і фотошпалери з сербськими святинями, які волею випадку опинились на землі Косово. Така собі пересувна твердиня "сербського міра".

Природно, що такий сеанс єднання між Бєлградом і Косовською Мітровіцею викликав у місцевої влади шквал захоплення.

Президент Косово Хашим Тачі заявив, що "цей поїзд - чергова провокація, і влада Косова повинна використовувати всі законні засоби, щоб негайно його зупинити". Природно, що рядові косовари  скористалися далеко міцнішими висловами.

У Бєлграді, врешті-решт, прийняли рішення зупинити потяг на сербському кордоні.

Розпорядження віддав особисто прем'єр-міністр Сербії Александр Вучич. Додавши при тому, що пішов на такий крок, щоб "зберегти життя і свободу людей і запобігти ще більшому конфлікту і показати, що ми хочемо миру". Навіщо для цього було писати на потязі про "Косово-це Сербія" – Вучич, на жаль, не уточнив.

При тому сербський прем’єр звинуватив косовських силовиків в спробі замінувати залізничну колію на шляху потяга – і заарештувати машиніста потягу і всіх його пасажирів. Що саме мало трапитись першим – арешт машиніста, після якого потяг сам пішов би на міни, чи, може, вибух – після якого вцілілих кидали б за грати, Вучич теж не повідомив.

Поліція Косово заявила, що перевірила залізницю і вибухівки на рейках не знайшла.

Ситуація, по великому рахунку, обмежилась сердитими заявами, найвагомішою з яких, була ота сама обіцянка президента Сербії Томіслава Ніколича ввести до Косово війська для "захисту" тамтешніх сербів. Чим, будемо надіятись, усе й обмежиться. Принаймні, цього разу.

Хоча, загалом, бажання балканських сербів з-поза меж Сербії возз’єднатись із Батьківщиною – прихопивши, заодно, землі, на яких вони мешкають, в останні дні проявляється дедалі частіше і радикальніше. Приміром не минуло й тижня від заяви президента Республіки Сербської, частини Боснії і Герцеговини, Мілорада Додіка. Який оголосив, що боснійським сербам необхідно створити єдину державу з Сербією і сербськими територіями в Косово.

А загалом, вся ситуація із загостренням сербсько-косовської ворожнечі виходить, після належних роздумів, достатньо прозора.

Немає сумніву, що історія з "агітаційним потягом" була цілком усвідомленою і спланованою в Бєлграді провокацією. Вучич міг не знати, що потяг із написом "Косово-це Сербія" зустрінуть в отій самій все-таки не зовсім все-таки Сербії відверто вороже. Якщо й не вибухівкою на рейках – то камінням по вікнах, чи роздратованими багатотисячними пікетами у кращому випадку.

Він не міг не знати, що провокація викличе різке підвищення градусу дискусії, яка за останні роки тільки-тільки почала заспокоюватись. Він не міг не знати, що подібні провокації викличуть максимум роздратування в Брюсселі – і готовність з боку НАТО до нових акцій, пов’язаних із нейтралізацією сербської агресії, якщо хтось таки надумає посилати кудись не тільки війська, а навіть і "добровольців".

Тим не менше, Вучич зважився на таку відверту і абсолютно непотрібну провокацію.

Єдина причина, яка могла підштовхнути сербського прем’єра до подібних дій – це гарантії. Російські гарантії того,  що авіаційна "пацифікація" Бєлграду більше не повториться. Бо "Росія встала з колін" і готова "допомогти братньому народу".

І, в разі потреби, звичайно допоможе. Бо що таке кілька протиповітряних комплексів – хай навіть і нових, С-400, за можливість організувати в Європі черговий масштабний хаос, на тлі якого всі "забудуть" про Крим, Донбас, і що завгодно іще? При тому Росії практично не доведеться витрачати на цей хаос ні коштів, ні солдатів – брати-серби все зроблять самі.

Тому питань стосовно того, навіщо це потрібно Путіну, звісно, не виникає. Питання залишаються тільки до сербського прем’єра. Ну і до сербів загалом. Питання стосовно того, чи готові вони зректися спокійного мирного і небідного життя останнього десятиліття в обмін на можливість полоскотати національне самолюбство, погрозити кулаком сусідам, відібрати в них кількадесят квадратних кілометрів – і опинитись прямісінько в тому самому кривавому казані, з якого з такою працею вдалось вибратися яких 15 років тому?