Чи зміг Путін обрати свого президента США

Скандал з викраденими й опублікованими на WikiLeaks 20 тис. електронних листів Національного комітету Демократичної партії набирає обертів. Те, що в квітні, коли стало відомо про факт зламу пошти, сприймалось як шпіонаж, перетворюється на один з вагомих сюжетів президентських перегонів у США. Не зважаючи на те, що в листах немає жодних насправді сенсаційних фактів, а є лиш стримані й цинічні коментарі посадовців Демпартії стосовно свого однопартійця і суперника Клінтон – Берні Сандерса.

Політичні аналітики вважають, що факт 3-відсоткового відставання Клінтон від Трампа не в останню чергу пояснюється саме скандалом з листами.

При тому більшість фахівців у комп’ютерній безпеці сходяться на тому, що масштабний і добре організований злам було здійснено у спосіб, традиційний для російських хакерів.

Можна, звичайно, припустити, що це американські республіканці найняли в Росії "вільних стрільців" – які успішно виконали завдання, і до всього цього ФСБ не причетна рівним рахунком ніяк. Можна припустити, що архів викрали і передали Джуліану Асанджу, засновнику WikiLeaks, звичайні, "дикі" хакери – які при тому чомусь не стали хвалитись цим подвигом, як то заведено в їхньому середовищі.

Але найбільш реалістичною видається версія про причетність до "російського зламу" представників влади цієї країни. Володимир Путін, який знайшов чимало способів допомогти улюбленим спортсменам у Сочі, вирішив так само допомогти улюбленому кандидату у Вашингтоні. Тим паче, що чітко й недвозначно звинуватити Трампа у підтримці з боку Росії, через очевидні обставини, не вдасться навіть його політичним опонентам.

Що дасть перемога Дональда Трампа президенту Путіну?

З одного боку, ніби й не багато. Період замилування "ефективним Путіним" у Трампа минув. І дії Путіна в Україні Трампу рішуче не подобаються, і по російських літаках, що занадто низько літають над американськими кораблями, Трамп готовий стріляти. І немає сумніву, що за місяць-третій на посаді президента США Дональд Трамп говоритиме приблизно те саме, що і всі його попередники. Хіба що лишень дуже простими словами.

З іншого боку, велетенська кількість найбільш божевільних сигналів, які Трамп надіслав своїм виборцям та світу загалом, надовго паралізують зовнішню політику США, чим явно зіграють на користь Путіна. В разі обрання Трампа на посаду президента члени НАТО надовго задумаються, чи всерйоз він обіцяв фактично розвалити альянс. Економісти задумаються, чи справді США вийде з СОТ, і ще з десятка важливих міжнародних договорів – і як на це зреагує економіка США і світу. У всіх не буде ні часу, ні можливості зайнятись активною протидією путінським планам на міжнародній арені – якими б вони не були.

Це стосовно логічних аргументів. Натомість є іще один, цілком ірраціональний момент. Який полягає в переконанні Путіна в тому, що за певною активізацією протестного руху в Росії в 2010-2011 роках стояла саме Хілларі Клінтон. Яка, на думку Путіна, була архітектором і лобістом "експорту кольорових революцій", від самого початку зневажливо й насмішкувато відгукуючись про політику "перезавантаження", яку проповідував Обама.

Але всіляка хитрість може обернутись проти хитруна. І підозри в тому, що Трампу "допомагає Путін", можуть, при належній розкрутці з боку демократів, помітно вплинути і на рейтинг Трампа, і на ставлення до Росії. Як, в сухому залишку, не пішли на користь Путіну і "допінгові перемоги" в Сочі.