Китай просто хоче дослідити, як Путін воює в Сирії

Новина про те, що Китай має намір вислати до Сирії військових радників та надати країні допомогу в підготовці особового складу збройних сил, була сприйнята як геополітичний зсув і радикально нова конфігурація умов довголітнього і кривавого конфлікту.

Втім, чи стане Пекін повноцінним гравцем у сирійському конфлікті – чи обмежиться отриманням певних тактичних переваг, видається поки не надто зрозумілим. Оскільки дотепер до ладу невідомо, наскільки глибоко Китай збирається „зайти” у сирійський конфлікт.

Бо одна річ – надіслати до Сирії інструкторів і військових радників, які і справді будуть інструктувати і радити. Інша річ – надіслати „граючих тренерів”, які будуть виконувати роль елітних військових спеціалістів, як то робив свого часу Радянський Союз у багатьох конфліктах. І ще зовсім інша річ – увійти в конфлікт у повному масштабі, з перекиданням на місце подій повноцінного експедиційного корпусу. Про останнє не раз голосно мріяли роспатріоти у соціальних мережах – але що дотепер так і не трапилось. При тому що якусь військову допомогу – головно харчами та обмундируванням – Китай сирійському диктатору надає ще з минулого року. Тепер до цього, за офіційною версією, буде додано військових інструкторів – та навчання сирійських військових фахівців у Китаї.

Для чого це потрібно Пекіну?

Першою – і найпрозорішою причиною надіслати своїх інструкторів до Сирії є бажання „зсередини” подивитись на сучасну війну. Надіслати туди висококласних фахівців, які б зуміли дати відповідь на питання – чого бракує збройним силам Китаю, аби бути ефективнішими і за росіян з асадівцями, і за ісламську опозицію. Таке завдання є приземленим і „прикладним” – але його виконання було б вельми корисним для Народно-визвольної армії Китаю.

Інша причина – точніше, цілий комплекс причин – мають економічний характер. Тут і бажання захистити свої довоєнні інвестиції в нафтовидобувний бізнес – точніше, те, що від них залишилось після років війни, і взяти участь в майбутній відбудові Сирії, якщо війна таки завершиться „віденським миром”.

Ще одна причина для китайських військових повоювати в Сирії – це можливість подолати там внутрішньокитайський тероризм. Адже на боці ісламських радикалів воює чимало бійців з „Ісламського руху Східного Туркестану”. Більшість з них є етнічними уйгурами, що сповідують сунітський іслам – і прагнуть національного визволення від Пекіну. Втім, ймовірність того, що радники – чи навіть нечисельні китайські спецпризначенці – зустрінуться в кривавій сирійській каші саме з уйгурськими бойовиками, якщо чесно, близька до нуля.

Ще однією – геополітичною – перевагою участі в сирійському конфлікті є можливість отримати бодай гіпотетичний предмет для торгу з Вашингтоном. Торгу, справжнім предметом якого для Пекіну є доля уваги – чи її відсутності з боку США до дрібних, але важливих для Китаю оборудок в Південно-Китайському та Східно-Китайському морях.

При тому повномасштабна участь Китаю в сирійських подіях видається малоймовірною.

І справа тут не тільки в „зловорожому Держдепі”, який всіма силами відраджуватиме Пекін від сирійської авантюри – хоч і це зіграє свою роль. Річ ще й у тому, що співпраця і товарообіг Китаю та Саудівської Аравії є для Пекіну далеко масштабнішим і важливішим, ніж доля Башара Асада і Сирії загалом. І якщо якісь дрібні авантюри в Ер Ріяді, скоріше за все, проігнорують, то серйозна підтримка Асада неминуче призведе до голосної сварки, яка Китаю не вигідна з жодної точки зору. Залежна від імпортних вуглеводнів економіка Піднебесної все ніяк не дочекається російської нафти та газу в достатньому обсязі – а говорити про сирійські вуглеводні в найближчому часі взагалі не доводиться. Те, що возять автомобільними бензовозами Асад та ІД (не виключно, одним і тим самим покупцям) – для Піднебесної нецікаво взагалі. Не ті обсяги.

Тому офіційна китайська версія участі в сирійському конфлікті – обмежена роллю військових радників та навчальних центрів – видається, попри все, правдивою. Втім, як показала практика, події в Сирії розвиваються настільки стрімко, що розрахована на багато років наперед стратегія Пекіна може вимагати швидких і радикальних змін.