Чи отримає Індія "Кашмірську народну республіку"

Зокрема, індійські війська зайшли на пакистанську територію – щоби, за словами індійського уряду,  нанести "хірургічно точні удари" по позиціях "бойовиків". З точки зору Пакистану, відбулось збройне вторгнення, яке відбили пакистанські солдати, втративши як мінімум двох загиблими, і більше десятка – пораненими.

Причини індійського рейду теж не є ні для кого секретом. Оскільки позавчора підтримувані Пакистаном "гібридні підрозділи" ісламських бойовиків напали на індійську базу в Урі, вбивши 18 солдатів. Загалом кількість загиблих за останні два місяці наближається до сотні.

Особливого присмаку ситуації додає той факт, що і Пакистан, і Індія – де-факто ядерні держави, що мають і відповідні боєголовки, і опротестовані й робочі засоби для їх доставки. Що, як бачимо, ніяк не сприяє припиненню своєрідної "гібридної війни" між ними.

Це такий собі своєрідний наочний приклад для любителів подумати на тему "Як би було добре, якби Україна не віддала ядерну зброю".

Втім, до використання ядерної зброї поки що, здається, ще далеко. Хоч за останні 70 років за цей шмат території Індія та Пакистан встигли повоювати чотири рази (іще раз, у 1962 році, Індія не надто успішно воювала за частину Кашміру з Китаєм). І останні події знову довели рівень стосунків між країнами до передвоєнного.

Складно сказати, яким буде подальший розвиток ситуації цього разу – "пожежу" взялись гасити західні дипломати, й Ісламабад, батогами і пряниками, ймовірно, примусять якщо й не до миру, то до відмови від рішучих і небезпечних дій.

Але очевидним залишається одне. Повністю подолати терористів, які користуються активною підтримкою сусідньої держави – і можуть розміщувати на її території свої бази та інфраструктуру – вкрай складно. Навіть якщо сили противників близькі.

Бо зорганізувати масовану атаку проти баз терористів на чужій території може собі дозволити Ізраїль у випадку з Ліваном. Хоч і там все не так просто. Індія з Пакистаном (чи, тим паче, Україна з Росією – це так, зовсім гіпотетично) такий фокус проробити не може в принципі.

Тому все, що залишається – це або шукати політичне вирішення конфлікту, сподіваючись на західних модераторів, і намагатись при тому вибудувати дипломатію так, щоби опонентам не вигідно було продовжувати підтримувати терористів, або готуватись до повномасштабної війни. Якої, насправді, не хоче ніхто.

При тому що ситуація, насправді, є програшною для обох сторін конфлікту. Пакистан, "закриваючи очі" на терористичні бази на своїй території, потроху перетворюється на "нерукопожатну" державу. Індія, намагаючись вибудувати сильну військову та внутрішньополітичну відповідь на дії агресора, витрачає колосальні кошти на зброю і дає шанс на прихід до влади для націоналістів та популістів.

При тому що для всіх є очевидним, що терористичні вилазки з пакистанської частини Кашміру ніяким чином не змінять прав, свобод чи державної приналежності заселеної мусульманами індійської частини регіону. А швидше навпаки, підштовхнуть Індію до "закручування гайок" стосовно можливостей автономії та самоврядування в регіоні. Що, втім, ніяк не заважає Пакистану допомагати борцям за "ісламсько-кашмірський світ". Безсенсовий, безнадійний і значною мірою штучний конфлікт "гібридів" проти "хунти" продовжується. І не тільки між Пакистаном та Індією, якщо на те пішло.