Чи купить Путін подорожчання нафти за голову Асада

Першим про те, що Росія може відмовитись від підтримки Асада, заговорив учора президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.

"Сирія має бути звільнена від аль-Асада, тоді й буде знайдене рішення (конфлікту – ред.)", – заявив він в інтерв'ю західним журналістам, не додавши до своєї давно сформованої думки нічого нового. А от що було насправді новим – так це скромна ремарка Ердогана, яка полягала тому, що президент Росії Володимир Путін у приватній розмові запевнив його, що він вже не є "адвокатом Асада".

Втім, цей обнадійливий сигнал прийшов із не надто достовірного джерела. Як і більшість авторитарних урядовців, Ердоган є, скажемо так, майстром розмовного жанру, який часом може видавати бажане за дійсне.

Але менш ніж за добу після інтерв'ю турецького президента, з журналістами поговорив і очільник російського МЗС Сергій Лавров.

Який заявив, що непереборних розбіжностей стосовно врегулювання в Сирії між Росією та Саудівською Аравією немає. "Ми є, по суті справи, співавторами резолюції 2254, яка викладає принципи сирійського врегулювання, включаючи принцип про те, що тільки сирійський народ буде визначати долю своєї країни", - сказав пан Лавров.

За його словами, питання про те, як конкретно врегулювання конфлікту буде втілюватися в життя, потрібно обговорювати і погоджувати "між представниками уряду і всім спектром опозиції". Що у виконанні очільника російської дипломатії значить не так то й багато.

Але головною новиною стало те, що король Саудівської Аравії Салман ібн Абдель-Азіз ас-Сауд прийняв запрошення відвідати Москву. Куди його запросила свого часу спікер Ради федерації Валентина Матвієнко. І куди він, скоріше за все, ні за що б не поїхав, якби не було більш ніж серйозної теми для розмови.

Зважаючи на доволі обмежені і специфічні стосунки, що віддавна існують між Саудівською Аравією та Росією, і які за роки громадянської війни в Сирії зовсім не покращились, такою важливою темою безумовно є саме майбутнє цієї країни. У яке російський президент, схоже, готовий внести корективи.

А зараз триває тривіальний і банальний процес – Росія намагається з'ясувати, що саме згодні запропонувати саудити за припинення підтримки Асада і початок реальних переговорів про мир. У списку, скоріш за все, домінує два пункти. Це прямі фінансові вливання в російську нафтогазову галузь, без яких перспективи її подальшого розвитку, зважаючи на колосальні борги "Газпрому" та "Роснєфті", видаються вельми туманним. І, як програма-максимум, можлива корекція світової ціни на вуглеводні. Хоча цим список не обмежується – там, скоріше за все, присутні контракти на поставку російської зброї до королівства та його союзників з числа держав Перської затоки, скорочення співпраці Саудівської Аравії з Вашингтоном, і багато-багато інших любих серцю Володимира Володимировича речей. Окрім того, відмова від підтримки Башара Асада навіть без всіляких політичних домовленостей буде позитивно сприйнята серед мусульман-суннітів світу і самої Росії.

Хоча не "цукерками" єдиними всіяна ця угода. І йдеться не тільки про втрату Росією престижу внаслідок відмови від підтримки союзника. Оскільки в разі "здачі" Асада Володимиру Путіну доведеться пояснювати і аргументувати цю радикальну зміну позиції перед Іраном, керівництво якого дотепер називає всю сирійську опозицію "терористами", і критикує Путіна, який запрошує "терористів" на переговори до Астани. А Іран прив'язаний до Асада набагато міцніше, ніж Росія. Бо падіння алавітського режиму в Сирії означатиме, що в регіоні не залишиться жодної не те що дружньої – а навіть нейтральної до шиїтського Тегерану держави. І те, що Кремлю внаслідок "здачі" Асада вдасться надолужити в Саудівській Аравії, цілком може бути загублене в Ірані. Який, з іншого боку, й без того може опинитись під американськими санкціями, і перестати становити для Путіна значний інтерес.

Тому доля можливого мирного врегулювання в Сирії зараз висить на волоску. І якщо Путін не зможе домовитись з Ер-Ріядом – то громадянська війна може затягнутись іще на багато років. Якщо ж домовленість буде досягнуто – але на надто вигідних для Росії умовах, путінський режим зможе убезпечити свою економіку від скорого краху, і демонструвати непоступливість до західних санкцій за антиукраїнську агресію іще достатньо довгий час.

Втім, не виключеним є варіант, що весь переговорний процес стосовно відмови від підтримки режиму Асада – тривіальний блеф. Метою якого є виграти іще дещицю часу, впродовж якого війська Росії та диктатора спробують банально захопити іще шматочок території, яка залишиться за ними в разі, якщо єдиною опцією сирійського врегулювання стане розподіл цієї країни на кілька незалежних фрагментів.