Чи готує Ердоган після "перевороту" ще й громадянську війну

Схоже, що зачистка поліції, армії, ЗМІ, шкіл та всіх решту державних і суспільних структур від "прихильників Гюлена" підходить в Туреччині до завершення.  Принаймні, такий висновок можна зробити з того, що за один раз арештовують вже по 10-15, а не декілька тисяч "винних".

Втім, будівництво "нової Туреччини" на цьому не зупиняється. Не складно здогадатися, що після політичної опозиції наступними стали курди. Точніше, не всі курди, бо з послідовними опозиціонерами-автономістами, а тим паче радикалами з Робітничої партії війна в Туреччині йде давня і безпощадна.

На цей раз взялися за тих курдів, які намагались вибудувати адекватні стосунки з Туреччиною. І, зберігши етнічну самобутність і мінімум прав, бути достойними громадянами своєї країни.

Восьмеро з дванадцяти членів парламенту Туреччини від прокурдської "Демократичної партії народів" на вихідних були затримані, а потім – поміщені під офіційний арешт судом міста Діярбакир. Серед заарештованих - двоє співголів партії, Селахаттін Демірташ та Фіген Юксекдаг.

Звичайно, арешти опозиційних політиків викликали різку критику з боку Євросоюзу та США. Президент Європарламенту Мартін Шульц заявив, що такими діями турецька влада "не лише відсуває Туреччину далі від демократії, але й повертається спиною до цінностей, принципів, норм і правил, які лежать в основі відносин між Туреччиною та ЄС".

Що, втім, ніяк не вплинуло на турецького президента. В Анкарі відповіли, що арешти політиків "відбулись у межах законодавства країни", - та й по всьому.

Можна не сумніватись, що "зачистка" курдських парламентарів – це лише початок. Далі піде нова хвиля затримань та арештів на всіх соціальних рівнях, від помітних політичних діячів – і до звичайних курдів, на яких хтось із сусідів, приміром, вирішив написати донос.

До чого це призведе? Відповідь видається очевидною. Люди, в яких не просто забирають право протестувати – але разом з ним забирають саму можливість нормально існувати, не боячись нічних арештів, рано чи пізно вибухнуть. Курди – не радянський народ, що міг терпіти хвилі терору одна за іншою.

У поміркованій ДПН у відповідь на арешт лідерів вже заявили про "кінець демократії у Туреччині" та назвали останні події "громадянським путчем", який влаштував президент країни Реджеп Таїп Ердоган.

За умов безпричинного терору, що на очах розігріває радикалізацію, від подібних заяв до загонів самооборони – вельми недалеко. Надто багатьом курдам, незалежно від їх політичних преференцій, просто стало нічого втрачати.

До цього варто додати факт, що курди, як не крути, становлять 15-20% населення Туреччини (це залежить від того, хто рахує – в турецької адміністрації виходить ближче до 15, а в самих курдів – 18-20%) та мають великі діаспори в сусідніх країнах (близько 4 млн. – в Сирії, 6 млн. – в Іраку). Чимало з них пройшли через пекло громадянських воєн, і вже далеко не перший рік не випускають автомата з рук. При тому з якоїсь точки зору курди унікальний народ – на даний момент вони отримують військову допомогу як від США та ЄС, так і від Росії.

За таких умов "лобове зіткнення" з курдами можуть обернутись для Анкари катастрофою. Тим паче, що "ідеологічно правильні", але не надто обстріляні турецькі офіцери, що зайняли ще теплі місця своїх кинутих в тюрми попередників, потребуватимуть не місяців – років щоби повністю відновити боєздатність армії.  

А загалом складається враження, що вдало подоланий "путч", який допоміг Ердогану консолідувати всю повноту влади в країні, зіграв з ним препаскудний жарт. Забравши почуття самозбереження, і заставивши повірити у власну всемогутність та невразливість.