Навіщо Путін відправив Моторолу до Сирії

Повідомлення про масовий заплив "путінських орлів" до сирійських портів, загалом, не здивувало нікого. Росія постачає зброю режиму Башара Асада вже далеко не перший рік.

Але останнім часом до Сирії масово прибувають вже не гранатомети, як то було раніше. Через Боспор в бік Тартуса за тиждень пройшли три російські десантні кораблі, на палубах яких стояли явно не ящики зі стрілецькою зброєю. В сирійському порту розвантажуються повнокровні підрозділи різних родів військ, хоча здебільшого - морської піхоти. По сирійських дорогах катається сучасна бронетехніка, яка поступила на озброєння російської армії неповних два роки тому. На сирійських аеродромах, за чутками, горять під обстрілами сучасні російські вертольоти. А в небі, за чутками, літають МіГи та безпілотники.

Справа дійшла до того, що нацзрадники з числа депутатів Держдуми (так-так, нацзрадники є скрізь) почали несміливо питати в Сергія Кожугетовича Шойгу, чи справді в Сирії є російські солдати, і якщо так - то що вони там роблять?

Натомість на Донбасі впродовж десяти днів стоїть майже що тиша. А оптимістичний Пушилін роздумує про те, як недалеко від нас "кінець війни". При цьому з Донецька, забравши коханку, втік буцімто і сам легендарний герой ватних хронік Моторола. Куди він вирушив, і чи вирушив взагалі, ми достеменно не знаємо, але судячи з останніх новин, Донбас для Путіна зараз не найголовніше. Тож цілком імовірно, що скоро Моторола вирине десь в Латанії.

Хтось наївний та оптимістичний міг би припустити, що це не Захід поміняв Україну на Сирію, а навпаки, Путін погодився вийти з Донбасу в обмін на можливість спокійно підтримувати Асада. У відповідь на що ввічливий Керрі тільки питає в Лаврова своєю хитрою дипломатичною мовою "А що все це значить?", а не розповідає про нові санкції й інші кари небесні.

Насправді все, здається, складніше. Хоча б тому, що війна у Сирії - абсолютно своя, хоч майже всі сторони і мають якусь міжнародну підтримку. І ця війна не припиниться незалежно від того, про що Путін домовиться (чи не домовиться) з Обамою, і чи будуть російські морські піхотинці хвалитися селфі з Сирії чи з Владивостока.

Сталося, схоже, щось інше. Російський президент, опинившись у геополітичній клітці, наштовхнувшись на відмову говорити з боку Вашингтону, зараз гарячковито шукає поле для дискусії з Заходом. Або, якщо простіше, товар для торгу. Бо у випадку з Україною всі торги давним-давно завершились. І за кожну російську дію - як здійснену, так і заплановану на майбутнє, США та ЄС написали чіткий і каліграфічний цінничок - як у супермаркеті. І торгуватись більше не хочуть.

Натомість російський "заплив" у сирійські порти відкриває можливість як мінімум, поторгуватись про долю Башара Асада. Єдиного союзника з-поза меж колишнього СРСР, який погодився на російські бази на своїй території. Диктатора, чимось схожого на самого Путіна.

Тому десантні кораблі, схоже, здійснять ще не один рейс повз турецькі береги. А "чорні тюльпани" ще не раз повернуться з цинковими трунами. Бо війну в Сирії породив не путінський імпровіз, а щира і чесна ненависть.

Більше того, "сирійський заплив", на думку Путіна, може повпливати на торги і в інших частинах світу. Бо Захід і справді до ладу не знає, що робити з Сирією далі. А хвиля сирійських мігрантів направду затоплює ЄС.

Багато коментаторів вже встигли висловитись на тему того, що Росія "не потягне війну на два фронти", на Донбасі і в Сирії. Частково - це правда. Росія не довго "потягнула" би війну навіть на один фронт. Як і Україна, звісно. Але штука в тому, що і Донбас, і Сирія - це для Росії не війни, а спецоперації. Де задіяний обмежений контингент специфічних людей. Головне завдання яких - не захопити чотири українські області, не обороняти Дамаск чи не розвішати на ліхтарних стовпах всіх бойовиків ІД. Їхнє завдання, особливо в Сирії - підтримувати тонкий баланс сил. Допомагати союзникам рівно настільки, щоб опоненти тих не зжерли. Або припиняти допомогу, коли справи в союзників підуть надто добре. Берегти вогонь війни запаленим, не допускаючи розгрому однієї сторони.

А також торгуватись. Вимагаючи свою геополітичну ціну за посилення допомоги Асаду. Чи, навпаки, за відмову від такої допомоги. За надання сирійському диктатору котеджу по сусідству з незабутнім Віктором Фьодоровичем. Чи за передачу його в руки міжнародного трибуналу в Гаазі. Або шаріатського суду в Ер-Ріяді - якщо це допоможе підняти ціну нафти.

І у Вашингтоні це розуміють, чомусь відмовляючись радіти появі нового союзника у "хрестовому погоді" проти ІД. Тим паче, що, судячи з відеосюжетів, російські війська поки воюють в Латанії проти поміркованих опозиціонерів з "Джейш аль-Фатх", а не проти Ісламської держави. Хоч може, воюють і проти ісламістів. Складно сказати, де воює армія, якої офіційно немає.

І США потроху починають протидіяти російсько-сирійській авантюрі. Перші кроки в тому напрямку вже здійснені. Російські оборонні підприємства вже потрапили під санкції за передачу військових технологій в тому числі і до Сирії. Хоч Асаду зараз, звісно, не до технологій. А грекам Держдеп прозоро натякнув, що подальші вояжі російських літаків до Сирії через грецький повітряний простір Вашингтон, м'яко кажучи, не тішать.

Тому, можна припустити, що метою торгівлі Путіна із Заходом, якщо така трапиться, буде радше повернення "неіснуючих морпіхів" додому, а не їх наступ на ісламістів. Втім, і ціна за це буде не надто висока. Рівно як і санкції за подальше втручання в конфлікт навряд чи будуть надто суттєвими.

Бо в Сирії, на відміну від Донбасу, путінські війська - не причина проблеми, а лиш чергова хвиля в морі хаосу, яке накрило країну. І повернуться вони звідти в будь-якому випадку. А живими чи мертвими - то вже нікого особливо не хвилює. Ні у Вашингтоні, ні в Москві.