Англія виходить з ЄС. Коли англійці дограються до свого Трампа

Результати референдуму про вихід Великої Британії зі складу ЄС виявились цілком сподіваними – вони повторили дані останніх соцопитувань з точністю до статистичної похибки.

Не зважаючи на цей факт, цифри, оприлюднені сьогоднішнього ранку, запустили відверто панічні реакції як у Великій Британії, так і у світі загалом.
Кемерон збирається у відставку. Фунт стрімко падає – і фінансові показники британських бірж з ним змагаються. Ольстер та Шотландія голосно і чітко кажуть, що їм цілком непогано жилось в ЄС і, якщо Англія з Уельсом хочуть кудись виходити, то цілком можуть робити це самостійно. Росіяни тішаться тріщині на фасаді ЄС, і роздумують, чи не потечуть гроші інвесторів з Лондона прямісінько до Москви. Їхні «ручні націоналісти» - в першу чергу у Франції – кричать, що все це – тільки початок. Завбачливі іспанці пропонують Британії віддати їм шмат суверенітету над Гібралтаром. Без жодної лихої мети, виключно для того, аби острів зберіг доступ на ринки ЄС.

На цьому тлі один з лідерів кампанії за вихід з ЄС Метью Елліотт заявляє, що після перемоги на референдумі прихильників Brexit Великобританія... може залишатися в Євросоюзі ще довгі місяці. Або навіть роки. А єдиним наслідком народного волевиявлення повинен «початок неформальних переговорів» прем'єр-міністра Девіда Кемерона з іншими країнами ЄС.

Натомість Кемерон, який спочатку погрожував євробюрократам референдумом, а потім сам із ним безуспішно боровся, «в інтересах держави та стабільності» йде у відставку. Але теж не одразу – а в жовтні, на наступному з’їзді Консервативної партії. Розгрібати результати акції, вчиненої проти його волі в тому числі і його власними однопартійцями, Кемерон, схоже, не збирається. Всі закликають усіх не гарячкувати і не поспішати. Хоча після проведеного референдуму, якому передувала хвиля злегка істеричної антиєвропейської пропаганди, складається враження, що «не поспішати» вже трохи пізно.

Проведений референдум, до речі, і справді має консультативний характер, і нікого ні до чого не зобов’язує. Але публічно заявити про те, що ми зворохобили своїм громадсько-політичним шоу півсвіту, а тепер хочемо цей карнавал забути, британці, звісно, не можуть. У всякому разі, вони можуть зробити це не зараз, а за довгі місяці. Чи навіть роки.

А загалом складається враження, що в екс-імперії, над якою не так давно «ніколи не заходило сонце», просто відчувається брак адекватних, далекоглядних і відповідальних політиків. Особливо на посаді прем’єр-міністра. Хоча і лондонський мер та чимало інших персонажів теж викликають сумніви.

Британці, звичайно, ще не скотились до Трампа (втім, і американці його теж іще не обрали), але мода на відкритих, прозорих, популярних і безмозких політичних діячів явно не доведе Сполучене Королівство до добра. Традиційні британські партії доборолись до того, що лідер Партії незалежності Найджел Фарадж мало-помалу перетворюється на впливового політичного гравця.

Завершується підрахунок голосів на референдумі. Всі думають, що робити з його результатами. Тінь Маргарет Тетчер літає довкола Даунінг-стріт і лається останніми словами.