“Нормандська четвірка” впала в кому

Вчора "нормандська четвірка" говорила по телефону...

Лідери країн “нормандської четвірки” підтримали розгортання поліцейської місії ОБСЄ в Донбасі, повідомила вчора прес-служба президента України.

В ході розмови піднімалося питання про підвищення ефективності діяльності в зоні конфлікту на південному сході України спеціальної моніторингової місії ОБСЄ "шляхом надання їй додаткових повноважень", - відповіли з Кремля.

"В діалозі глав Росії, України, Німеччини і Франції було відзначено, що сторонам, які беруть участь у "нормандському форматі" переданий узгоджений з "ДНР" і "ЛНР" пакет пропозицій "по місцевих виборах, особливому статусу, амністії і децентралізації, які слід було б уважно розглянути в контактній групі", — додали з Москви.

Глава України назвав неприпустимим постійне порушення прав кримських татар в окупованому Росією Криму і закликав припинити їх переслідування та негайно відпустити усіх політичних в’язнів — відповіли в Києві.

У стороннього спостерігача могло би скластись враження, що відбулось як мінімум дві телефонні розмови — з різним складом учасників. Або що вся ця розмова була провокацією якоїсь міжнародної і особливо небезпечної групи пранкерів.

А якщо серйозно, все це в сумі означає одну-єдину річ. “Нормандський формат”, задуманий як може й не зовсім вдалий, але майданчик для переговорів і порозуміння між сторонами, вичерпав себе до дна.

Бо якби за результатами вчорашньої розмови що Порошенко, що Путін сказали щось незрозуміло-неозначене про “конструктивну розмову”, на крайній випадок - поскаржились на непоступливість чи недалекість опонентів, це б означало, що переговори пройшли безрезультатно — але сторони іще на щось надіються.

Але оскільки обидві сторони говорять виключно те, що вважають за потрібне, те, що підхоплять інформагенції і схвалять власні виборці — це означає, що говорити їм, принаймні, на даному етапі, немає про що.

Жоден з учасників процесу не те що не намагається узгодити позицію з опонентом — він навіть не збирається до того опонента дослухатись. І дослухатись, власне кажучи, немає потреби — бо все раціональне, що сторони мали сказати одна одній, вони сказали давним-давно. Звичайно, інциденти на кшталт ескалації під Авдіївкою вимагають якоїсь дипломатичної реакції, але не слід плекати ілюзії щодо можливих наслідків такої реакції.

Путін хотів отримати “керовану через Донбас Україну” - і від своєї ідеї відмовлятись поки не готовий. Україна не згодна на “троянський Донбас” - і примусити нас до цього варіанту за наявного балансу сил Путін не в стані. Постачати нам зброю чи підсилювати тиск на Путіна Захід не хоче. Але й “відпускати” Росію поки теж ніби не збирається. Фактори, що впливають на позицію кожної зі сторін, лишаються незмінними — тому й позиції не міняються. Переговори зайшли в глухий кут — і без помітної зміни позиції однієї зі сторін продовжувати їх немає сенсу. Що, до речі, непрямо визнав у своїй промові в Туреччині і чинний президент України, зазначивши про “відсутності рецепту” виходу з наявної ситуації.

А поки Путін продовжує мріяти про циркову виставу під назвою “демократичні вибори на Донбасі”, яка легітимізує його маріонеток — і підведе під амністію все ним зроблене. Порошенко чекає на озброєних миротворців — які прилетять на гелікоптерах і “все розрулять”. ЄС просто чекає, поки вся ця маячня хоч якось закінчиться. Гармати і міномети продовжують стріляти, а вояки — гинути. Життя триває.