Гроза "путінолюбів" боєць Нджатах про борщ, Бандеру та "найкращу Тимошенко"

Слава до 23-річного камерунця, бійця без правил, Дональда Нджатаха Нья прийшла зовсім несподівано. Напередодні Нового року він нокаутом переміг легендарного бійця без правил 44-річного Джефа Монсона, який незадовго до цього отримав російський паспорт. Новорічна та святкова лихоманка минула, то ж "афробандерівць" з черкаського клубу Grizzly, як вже встигли охрестити Нджатаха, та його тренер В’ячеслав Василенко погодилися на відверту розмову з журналістами “depo.ua”

- Дональде, на Росію ти їхав звичайним хлопчиком для биття, з яким мав вдало дебютувати під російським триколором ветеран змішаних єдиноборств Монсон. Якщо відверто, боявся цього "сніговика"?

- Перед боєм у мене, якщо чесно, був мандраж. Єдине, про що я думав - перемогти.

- А взагалі, як Дональд опинився у Черкасах, ще й став бійцем?

 - В. Василенко. Я завжди мріяв аби в мене в клубі бойових мистецтв займалися хлопці різних національностей. Все банально. На фото темношкірого хлопця в кімоно натрапив в соціальній мережі. Дональд Нджатах саме приїхав навчатися в Черкаський технологічний університет на інженера-електрика. На наступний день він займався в клубі. Але не все так просто було. Одного дня випав "морожєно" і розпочалася зима…

- Д. Нджатах. Пережити зиму і насправді важко. Два роки я мучився. Від мами, з нею говоримо чи не щовечора по скайпу, першим питанням щоразу було "ти тепло одягаєшся?". Легше стало на третій рік. Звик. Зараз я вже стрибаю в ополонку. Востаннє на Хрещення купався в крижаній воді. Відчуття словами не передати.

- А як призвичаївся до інших українських традицій та звичаїв?

- Д. Нджатах. У мене тут вже дружина Юлія, донька Єва-Христина. Я адаптувався до України. Люблю червоний борщ, сало. Вареники - не найулюбленіша страва, але теж не відмовляюся.

- В.Василенко. Найважче йому було з мовою. Поки не освоїв базовий словник траплялися різні ситуації. Міг Дональд замість 18.00 о 20.00 прийти на тренування. А все тому, що не порозумілися.

- В тебе дружину звати Юлія Тимошенко…

- Д. Нджатах. Так-так (сміється.). Моя Юлія Тимошенко найкраща в Україні. Ніхто не зрівняється. Ми вже звикли до жартів з приводу Тимошенко. Часто доводилося чути, мовляв, "друга Тимошенко - може буде кращою, ніж та".

- А як твої рідні в Камеруні поставилися до того, що ти залишаєшся жити в Україні?

- Д. Нджатах. Це ж моє рішення! Моя сім’я живе в Яунде – столиці Камеруну. Тато помер. Я – наймолодший, п’ята дитина в сім’ї. Сестра зараз живе у Франції, брат в Іспанії. Мрію, що колись повезу дружину до мами.

- А чому почав займатися бойовими мистецтвами? В Камеруні ж культивують футбол…

- Д. Нджатах.Я жив в районі Яунде де з самого дитинства треба було вміти постояти за себе. У "старших" була забава. Вони вибирали двох малих хлопчаків і змушували в повну силу битися між собою. Отака розвага.

- Зараз вже усвідомили вагу перемоги над Джефом Монсоном?

- В.Василенко. Крім мене у Дональда ще є двоє тренерів: з боксу, боротьби. Цей удар в бороду – не випадковий. Ми "відшліфовували" роботу на дистанції, потім різке зближення і удар. Після бою ми пішли на вечірку, яку влаштували організатори. Трішки випили, брехати не будемо. Перемога Дональда - це був справжній фурор! Всі нас вітали. Там всі чекали "легкої прогулянки" для Монсона. Ми не могли заснути до ранку. В номері з Дональдом все говорили і говорили. Аж поки він отак з мобільним в руках не заснув.

- Д. Нджатах. Мій бій навіть мер Черкас в онлайні дивився в Інтернеті. Дружина усі мої поєдинки дивиться. В неї міцні нерви. А от тесть – лише в записі, коли вже знає результат бою. Повідомлень в соцмережах і телефоні було десь сотні дві-три.

- Яка згадка залишиться від того дня?

- В.Василенко. Звісно пояс чемпіона світу. І ще ми зберегли квиток на поїзд. Цікаво, що ми приїжджали в Москву об 11.11 дня. І так вже повелося, ця цифра "11" - щаслива для мене. В цей день я вигравав чемпіонат України, ставав чемпіоном світу з бойового самбо. Тому вважаю це був своєрідний знак, то і зберегли його на згадку.

- А як на Росії ставилися до Вас?

- Д. Нджатах. Було нормальне ставлення, навіть після перемоги над їхнім новим кумиром.

- Щось доводилося чути про бій-реванш... Це правда?

- Д. Нджатах. Моя команда наразі думає про бій-реванш. У Монсона хотіли провести його вже у березні, але це занадто рано для мене. Потрібно трішки пізніше. Однозначно, що треба битися з Монсоном, можливо, на Росії.

- Після перемоги над "новоспеченим" росіянином Монсоном люди почали Вас називати бандерівець. Знаєте, що це означає?

- Д. Нджатах. Знаю, знаю хто такий Степан Бандера. (Сміється.) Але теми політики краще уникати…

- У статистиці ваших боїв на сайті sherdog.com значиться 12 перемог і 6 поразок. Але досі немає результату бою з Монсоном...

- Д. Нджатах. Мабуть, росіяни затягнули з відправкою відповідних документів.

- Бої без правил – жорсткий вид спорту. Як відновлюєшся після них?

- Д. Нджатах. В мене, дякуючи батькам, міцні кістки. Але все одно на відновлення йде близько місяця. В цей час жодних навантажень. Сон, їжа і прогулянки.

- Бої без правил прибутковий вид спорту?

- В.Василенко. В Україні на турнірах максимум можна отримати 5 тисяч гривень. Але таких, насправді, обмаль. На Росії ставки вищі – $1-2 тис. Після перемоги над Монсоном ми хочемо вийти на американський ринг. Намагаємось організувати поєдинок з Федором Ємельяненком. Напевно, з таких боїв можна отримати і $5-10 тис. Але ж це умовні цифри. Все залежить від перемовин.

- З російських ЗМІ доводилося чути, що Дональд Нджатах був бійцем харківського "Оплоту" - того, лідером якого був розшукуваний нині Євген Жилін, котрий тітушок на Майдан возив...

- Д. Нджатах. Ні, це не є правдою.

- А взагалі, що ви думаєте про війну в Україні?

- Д. Нджатах. Тут, у Черкасах, де я проживаю, не так відчувається війна, як там, на Донбасі. Я лише хочу, як і всі, щоб це закінчилося і в Україні настав мир.