Влада

25-річний нардеп з Донецька: Цей парламент треба терміново гнати

ДеПо поспілкувався з наймолодшим народним депутатом України в нинішній Верховній Раді Єгором Фірсовим про враження від роботи в парламенті і ситуації на сході країни

05 вересня 2014, 09:00

Впродовж практично усієї каденції 7 скликання Верховної Ради наймолодшим народним депутатом залишався Андрій Іллєнко, що народився 24 червня 1987 року в Києві. Проте після того, як весною цього року відразу декілька депутатів від «УДАР» пошли у виконавчу владу, список істотно підтягнувся. В результаті, у кінці квітня нардепом став уродженець Донецька Єгор Фірсов, що народився 1 грудня 1988 року.

Кореспондент ДеПо поспілкувався з наймолодшим народним обранцем про специфіку роботи Верховної Ради, що йде. У розмові також обговорили ситуацію на Донбасі.

Єгор, як Ви в такому юному для політики віці зуміли потрапити у Верховну Раду? Ваші батьки ніби в політиці помічені не були...

- У мене коротка політична історія. У 2011 році я написав лист до партії «УДАР», описав можливий формат роботи в Донецькій області. На той час у «УДАРа» в області рейтинг складав близько 2%. Лист прочитали, запросили в Київ. Після довірили мені спочатку міську організацію, потім - обласну. А потім на одній з нарад Віталій Кличко зазначив: «У нас є певний рейтинг, керівники обласних організацій будуть вишикувані в партійному списку, і кожен з вас займе певне місце». За активну діяльність в області мені дісталося непогане - 37-е - місце в списку «УДАР».

Ваші перші враження від парламенту?

- У мене в корені змінилося враження від роботи парламенту. По-перше, там постійно шумно. По-друге, там немає майданчика для дискусії. По-третє, парламент пронизаний популізмом. Дуже багато рішень приймається поза парламентом.

Я спілкувався з колишніми депутатами-старожилами, такими як Іван Заєць. На їх думку, найсильніший парламент був першого скликання. Найслабкіший - нинішній. Дуже складно орієнтуватися в цьому парламенті, для мене він незрозумілий. Коли я дивився по телевізору те, що відбувається в парламенті минулого скликання, яке обиралося по пропорційній системі, мені хоч би було зрозуміло де «тушки», де зрадники, де коаліція, де опозиція. Зараз абсолютно хаотичні голосування. Ключові рішення ледве набирають 226 голосів, тоді як якісь другорядні отримують мало не конституційну більшість.

У очах більшості депутатів проглядає явна байдужість до процесу і навіть до тих складних подій, які зараз відбуваються в країні. Тому цей склад парламенту просто не має права на існування. І вибори - природна люстрація, яка прибере з Верховної Ради усіх зрадників і злочинців.

Яка Ваша позиція зі збереження виборчої системи? Наскільки доцільно було б все-таки перевести вибори на пропорційну систему?

- Краща система для України - пропорційна з відкритими списками. На жаль, воля більшості депутатів - інша. Ви знаєте, що законопроект з відкритими списками набрав лише 200 голосів. Пропорційна система змогла б вирішити питання представництва народних депутатів. По-перше, у нас відпадають 12 кримських округів, близько 12-13 - з Донецької області (і це за станом на зараз, невідомо, що буде завтра) і відпадає велика частина округів в Луганській області. Звичайно, логічніше було б проводити вибори за пропорційною системою. Але все упирається у волю більшості парламенту.

Як я розумію, все-таки заблокували рішення про зміну законодавства «мажоритарники»...

- Повторюся, мені незрозумілий цей парламент. Все в комплексі - це якийсь вінегрет. Купа перебіжчиків, хамелеонів, перефарбованих, сформувалися якісь депутатські групи. Хоча треба називати речі своїми іменами: насправді Партія регіонів роздрібнилася на безліч груп зрадників. І, до речі, багато мажоритарників все-таки голосували за пропорційну систему, у тому числі й «УДАР». Тому ситуація - неоднозначна. Просто деякими групами банально «ляльководять». Можна згадати ту ж «групу Курченка».

Ви часто буваєте на Донбасі. Виходячи із закритого засідання Верховної Ради, які перспективи України утримати цей регіон?

- Є фронт, ситуація дуже складна, але контрольована. Але є тил. Для мене тил - це люди і їх настрої. Я буквально кілька днів тому повернувся з Маріуполя. Єдиний глобальний плюс полягає в підтримці населення. Буквально за декілька годин нам вдавалося зібрати близько 5 тисяч осіб на мітинг. Маріупольці самі говорять про те, що в період Майдану їх збиралося 20-30 осіб, коли почалися перипетії з Росією почало збиратися близько 100-200 осіб. Зараз же збирається багатотисячний мітинг. Причому, без підтримки ЗМІ, влади. Тобто люди збираються самостійно.

Це говорить про те, що у будь-якому разі - навіть якщо увійдуть російські війська -Маріуполь і Донецька область все-таки будуть Україною. Адже виграють ті, кого підтримають місцеві жителі. Місцеві жителі все-таки підтримують українське майбутнє. Для мене це найголовніший момент.

З іншого боку, держава повинна вжити ряд заходів, які допомагали б цивільному тилу. По-перше, інформаційною політикою. У нас повинен з'явитися орган, який повинен відповідати за інформаційну політику. Особливо за інформаційну політику на Сході. Поки у нас немає жодного незалежного друкарського ЗМІ на Донбасі. Є цивільні ініціативи, на зразок «Громадського телебачення «Приазов'я», але цього мало. У цьому питанні повинна брати участь держава.

По-друге, ключовим моментом є кадрова політика. З 18 керівників районних адміністрацій за ці півроку замінені тільки 5 чоловік. Це створює складнощі. Нам треба говорити про те, що на Донбасі треба міняти усю державну вертикаль - на все 100%. На 99 - вже точно. Адже основна криза Донбасу полягає в тому, що у людей немає довіри до влади. А чому ні? Та тому, що на манежі все ті ж. Це ставленики Януковича, Ахметова, Клюєва, Пшонки, Януковича-молодшого й інших. Тому цю вертикаль треба міняти. Якщо цього не зробити, то, на жаль, ніяких змін не буде.

Є ще один ключовий момент: відновлення Донбасу. Цим питанням повинні займатися під контролем особисто голови СБУ, Генпрокурора і міністра внутрішніх справ. Інакше усі ці гроші у результаті будуть розікрадені. І відновленням Донбасу повинні займатися самі жителі цього регіону. Таким чином ми б боролися з безробіттям і реалізовували трудовий потенціал жителів Донбасу.

Ви говорите про ряд одіозних політиків з Донбасу. Зрозуміло, що їх треба міняти, наприклад, того ж мера Маріуполя Хотлубея. Але як його і йому подібних замінити і, головне, на кого?

- Насправді досить з'їздити в той же Маріуполь і подивитися на громадянське суспільство, яке там народжується. Для мене події в Маріуполі схожі на Майдан.

Під час поїздки я розмовляв з помічником донецького губернатора Сергія Тарути, і ми сперечалися про корисність мера Маріуполя. Я наполягав на тому, що його ККД зводиться до нуля, а радник Тарути говорив про те, що мер - нормальна людина, з якою можна працювати. Якраз в цей час в Маріуполі формувався живий ланцюг з місцевих жителів в кілометра два, співали гімн, раділи, хоча радіти було особливо нічому... І радник Тарути говорить, мовляв, якщо ми замінимо мера, то де ж лавка запасних? Так от - люди, які зібралися на акцію, - це і є та лавка запасних. З цих людей, патріотів зараз можна в екстреному порядку формувати нову міліцію, прокуратуру, виконавчу владу. Якщо люди реально готові грудьми захищати Маріуполь від танків, то вже вони точно на державному рівні відстоюватимуть українські інтереси.

Так, багато хто говорить про те, що такі люди не мають досвіду. Але нехай набивають шишки, нехай вчаться. Найголовніше - щоб вони виходили з проукраїнських інтересів. Коли у Вацлава Гавела запитували, чому він ставить на відповідальні посади молодих людей без досвіду, він відповідав: «Краще 5 років помилок, чим 50 - саботажу». У нас така сама ситуація, і іншого шляху у нас немає.

Ну, і наостанок повернемося до виборів. Як Ви вважаєте, в наступному парламенті буде хто-небудь молодше Вас?

- Я думаю, навряд чи. Я б не прив'язувався до віку. Мені - 25. Я буду радий побачити в наступному парламенті молодих людей. Тим паче, що є кому міняти нинішніх нардепів. Але для цього треба дивитися на списки і ставити питання лідерам політичних сил, які ці списки формують.

Loading...
Loading...