Як зупинити кримінально-політичний "туризм"

Олександр Онищенко - з Великобританії, Владислав Каськів - з Панами, Едуард Ставицький - з Ізраїлю - всі вони прислали "привіт" покинутій батьківщині. І, відверто кажучи, шанси на їх екстрадицію не такі великі, як в цьому нас намагаються переконати в Генеральній прокуратурі, пише "Ділова столиця".

Великобританія, Ізраїль і, звичайно ж, Росія - улюблені місця для "корупційного туризму". Звинувачені в мільярдних розкраданнях (чи інших кримінально карних діяннях) чиновники і депутати добре обізнані про те, що згадані країни практично ніколи не видають для кримінального переслідування осіб, які отримали посвідку на проживання (а тим більше - громадянство) на їхній території. У крайньому випадку на допомогу втікачам приходить Інтерпол, статут якого забороняє міжнародне переслідування за наявності "політичних ознак" такого. І зрозуміло, що адвокатам не складає труднощів довести, що їхній клієнт якраз і є "жертвою політичних переслідувань", а не банальним злодієм і хабарником.

Можливість для обвинувачених VIP-ів безперешкодно залишити територію України залишається, мабуть, найбільшою проблемою для вітчизняної правоохоронної системи: рахунок втікачів давно пішов на десятки. І без відповіді на питання, чому це стало можливим та як запобігти подальшому витоку, не обійтися.

У "червоній зоні ризику" - народні депутати. Українське законодавство виписане таким чином, що процес притягнення депутата до кримінальної відповідальності або навіть отримання згоди на його затримання займає кілька тижнів - і то, лише в тому випадку, якщо Рада не відпочиває на канікулах. Кейси Сергія Клюєва і Олександра Онищенка більш ніж красномовно свідчать: цього часу для втечі більш ніж достатньо. Прискорити процес не влається: Конституція і закон на боці потенційного втікача, і, як показав випадок з "радикалом" Ігорем Мосійчуком, відступ від процедури буде витлумачено судом на користь обвинуваченого. Він не тікав, але у нього і без цього все добре склалося.

Протиотрута від "Антіпопулістів"

23 серпня стало відомо, що депутатська група "Антіпопулісти" виступила з ініціативою, здатною поставити перепону на шляху "корупційного туризму".

Йдеться про законопроект, який би заборонив народному обранцеві залишати територію України з того моменту, як Генеральний прокурор подає до Верховної Ради подання про притягнення депутата до кримінальної відповідальності і зняття з нього недоторканності. Всі інші права (в тому числі і право на недоторканість) за депутатом при цьому зберігаються до відповідного рішення парламенту.

Як пояснив "ДС" народний депутат Вадим Денисенко (фракція БПП), подібний законопроект не суперечить Конституції України. Втім, депутат допускає, що його колеги не забудуть назвати таку ініціативу "антиконституційною": "До останнього часу багато депутатів виступали за вирішення цієї проблеми. Але опір нашій ініціативі, безумовно, буде", - прогнозує Денисенко.

Якщо ж відкинути політичну складову, то ідея "Антіпопулістів" фактично вже підтримана Конституційним судом України. Ще 26 червня 2003 р КСУ виніс рішення у справі №1-15 / 2003 щодо депутатської недоторканості. Зокрема, КСУ визначив, що недоторканість "... не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер. Її мета - не лише убезпечити народного депутата від незаконного втручання в його діяльність, але і сприяти відповідному функціонуванню парламенту".

У свою чергу, навіть побіжний аналіз законів про статус народного депутата і про Регламент ВРУ свідчить: народний депутат здійснює свої повноваження поза межами України як відряджений за погодженням з головою ВРУ або його заступниками. І навіть більше того - ст. 33 ЗУ "Про статус народного депутата" зобов'язує народного обранця в тижневий термін надати звіт про своє відрядження за кордон.

Таким чином, можна зробити висновок, що право на безперешкодний виїзд за кордон України не є якимось особливим особистим правом народного депутата - відповідно, обмеження цього права цілком укладається в норми чинного законодавства.

І тут доречно згадати про нещодавній скандал, пов'язаним з тим, що народні депутати зобов'язані здавати свої дипломатичні паспорти в МЗС по завершенню таких відряджень. Як з'ясувалося, лише одиниці з числа народних обранців виконують норми законодавства, переважна ж більшість користується дипломатичним статусом фактично незаконно.

Не виключено, що ініціативі "Антіпопулістів" доведеться пройти перевірку на міцність в КСУ, але, знаючи, як функціонує даний орган (і чим керується при прийнятті рішень), все знову ж таки спіткнеться об політичну волю вищого керівництва країни.

Зона ризику

На даний момент українські правоохоронці не можуть похвалитися успішними прикладами видачі статусних втікачів. Про діячів попереднього режиму, які сховалися на Росії, фактично можна забути: Янукович і Азаров, Курченко і Захарченко, Пшонка і Клименко навряд чи постануть перед українським судом.

Відомий своїми сепаратистськими заявами Ігор Марков вже уникнув екстрадиції з Італії і, за останніми даними, також знаходиться в РФ. Колишній міністр фінансів Юрій Колобов залишається в Іспанії, місцеперебування Миколи Злочевського - нібито Шенгенська зона. Переслідування вищезазначених персонажів, по суті, було зірвано непрофесійно поданими запитами з української сторони - і це окреме питання до Генеральної прокуратури: чи буде проведено "роботу над помилками" і покарані винні. Адже є всі підстави вважати, що "криві" запити були складені не просто так.

На даний момент правом безперешкодного виїзду з України користуються ще як мінімум три потенційних фігуранти кримінальних справ. Генадій Корбан і Генадій Кернес відвідують іноземну державу для отримання медичної допомоги. Ну і справа судді Миколи Чауса, який успішно пішов у відпустку відразу після затримання, теж стала своєрідним лакмусом для українського законодавства, занадто вже перебірливого для статусних підозрюваних у корупції. Слідчі органи вважають, що Чаус за бугор не тікав. Може і так, але, якщо він не сидить, значить, згідно логіці громадян, судді просто дали час домовитися і вирішити свої особисті проблеми.

Фото: УНІАН