Як Україна може допомогти сепаратистам

Вчора за сім годин – між 18-00 та 1-00, бойовики 33 рази відкривали вогонь у бік позицій українських військових. Принаймні, про це повідомляє прес-центр АТО. І не те, щоб подібне загострення стало якимось винятком – впродовж останнього тижня озброєні сепаратисти взяли систематичний курс на ескалацію.

Як речники збройних сил, так і волонтери скаржаться на дії снайперів, розвідувальних груп, спроби мінування, використання важких мінометів та інші прояви мілітарної активності, прямо чи опосередковано заборонені Мінськими угодами. Скаргами справа, схоже, в більшості випадків і обмежується.

Періодична стрілянина багатьох в Україні наштовхує на думку про те, що агресивність сепаратистів – це достатній привід для відмови від виконання Мінських домовленостей. "Який мир – бойовики ж стріляють?" – до цього зводиться реакція середньостатистичного українця на події на Донбасі. Прикро те, що подібну думку, схоже, розділяє і чимало посадовців, відповідальних за ухвалення рішень. Які обирають стосовно Донбасу стратегію тихої і вічної мрії українського номенклатурника – якщо проблему не хочеться чи не можеться вирішувати, можливо, настане день, коли вона розсмокчеться сама по собі?

Схоже, не розсмокчеться. Хитра інтрига Банкової, яка стверджує, що зміни до Конституції щодо децентралізації не передбачають особливого статусу для Донбасу, хоча при тому цей статус передбачено в особливому законі, який чи то буде згаданий в Основному законі, чи то ні - це, звичайно, шедевр бюрократичної думки. Який, найбільш ймовірно, призведе лише до зриву голосування в парламенті. Який і в далеко прозаїчніших ситуаціях – на кшталт безвізового режиму – демонструє дивовижну єдність у нездатності ухвалити критично важливі норми.
Якщо при тому Київ не переконає світову громадськість в тому, що бойовики знову почали бойові дії (що, за умов відсутності помітних людських втрат чи пересування лінії фронту буде непросто) то порушниками мінських угод стануть вже українці, а не сепаратисти. З усім, що із того випливає в плані міжнародної підтримки, антиросійських санкцій і т.д. Можливо, періодична пальба в небеса з боку сепаратистів саме це і має на меті – хтозна. Але збройні провокації не повинні зупиняти політичний процес.

Коли ірландські сепаратисти обстрілювали – ні, не британські блок-пости, а Даунінг-стріт, 10 з мінометів – це не зупиняло політичного діалогу Лондона з ірландськими повстанцями. Тому сьогодні у Великій Британії мир. Якщо ж Україна обере позицію "вони по нас стріляють – але ми не будемо ні говорити з ними, ані воювати" – ми приречені на поразку. Це один момент.

Інший полягає в тому, що будуть імплементовані мінські домовленості чи ні - Україні слід вчитися жити в умовах протистояння з бойовиками-сепаратистами. По різні боки фронту – чи по один. Не знати, що гірше. Що жодним чином не означає звикання до обстрілів, втрат і поступової деградації збройних сил, які опиняються під регулярними обстрілами – але не можуть відповісти.

Ця "наука співжиття з сепаратистами" повинно початись негайно – власне, її варто було починати ще півроку тому. Вона повинна полягати в тренуванні збройних та правоохоронних сил, здатних ефективно відповідати на асиметричні та хаотичні точкові загрози безпеці – нічні атаки малих груп на блок-пости, фугаси на дорогах, розтяжки на стежках. Українській армії слід готуватись протистояти не тільки і не стільки російським танкам і "Градам" – не виключено, що це вже вчорашній день, який не факт, що колись повториться. Українцям варто готуватись протистояти партизанській загрозі.

І навіть активізації бойовиків можна і треба відповідати саме в такому контексті. Ті, хто стріляють по українських солдатах, повинні сумніватись, чи доживуть до ранку. Українські війська повинні їх в тому переконати. При тому зробити це достатньо тихо й ефективно – без анонсів від Генштабу чи артилерійських дуелей, добре помітних спостерігачам ОБСЄ. При тому мова ніяким чином не йтиме про порушення Мінських домовленостей, інтегральною і ключовою нормою яких є теза про припинення вогню. Українська армія не повинна зараз воювати проти "ДНР" чи "ЛНР". Вона повинна "допомогти" структурам сепаратистів знищити тих, хто провокує бойові дії – і є порушником що з токи зору України, що з точки зору сепаратистів, що з точки зору Мінських домовленостей. І українським військовим, вочевидь, варто опанувати це тонке мистецтво. З наступною демонстрацією результатів зацікавленій громадськості.

Бо, схоже, мир на Донбас може принести тільки політичне вирішення конфліктної ситуації, поєднане з жорсткою протидією всім, хто хоче або завадити такому вирішенню, або заробити політичні очки за допомогою кулеметів. На даний момент Україна не демонструє жодного помітного прогресу – ані в політиці, ані в силовій протидії, знову віддаючи в такий спосіб ініціативу в руки суперника.