Як Порошенко намагався сподобатися Європі і Шокіна не образити

Приклад метушні навколо призначення антикорупційного прокурора є доволі показовим для усього українського постреволюційного реформаторства. Намагання і реформи провести і, залишити все як було в старі добрі часи, не можуть не викликати спротив громадянського суспільства та, м'яко кажучи, нерозуміння європейських партнерів. Так власне і сталося з конкурсною комісією для призначення Антикорупційного генпрокурора.

Кандидати до конкурсної комісії, висунені за квотою не надто популярного як в Україні, так і на Заході Віктора Шокіна апріорі не могли нікого вдовольнити. Цілком природно, що представництво ЄС в Україні досить відверто висловило своє обурення, порадивши Україні "відреагувати на обґрунтовані побоювання громадянського суспільства та експертів щодо формування конкурсної комісії з вибору антикорупційного прокурора". Йшлося про чотирьох членів комісії, делегованих Шокіним - Юрія Севрука, Юрія Грищенка, Романа Балити та Миколи Садового, які на думку ЄС, з чим цілком погоджуються і українські громадські активісти, і парламентський комітет з протидії корупції, самі можуть бути замішані в корупційній діяльності. Найбільше несприйняття з цієї четвірки викликав пан Севрук, який був начальником Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури за часів генерального прокурора України Яреми та заступником скандально відомого заступника Яреми Анатолія Даниленка. До того ж в часи Януковича Севрук контролював законність затримання активістів Євромайдану.

Ніяк не відреагувати на це президент, звісно, не міг, але й остаточно прибрати людей Шокіна, здається просто не наважився. На Банковій вирішили діяти за принципом "і ніг не намочити, і качечку зловити". Кілька днів тому в інтерв’ю програмі Conflict Zone, що виходить на каналі Deutsche Welle, Петро Порошенко відзвітував, що після критики з боку ЄС склад конкурсної комісії було оновлено. "Наступного ж дня ми усунули цих людей з конкурсної комісії і включили тих, кого пропонував Європейський Союз", - сказав Порошенко.

Натомість виявилося, що все не так райдужно, як говорив Порошенко. ГПУ і справді замінила двох своїх представників – Грищенка та Садового. На їхнє місце увійшли представники громадських організацій Йосиф Зісельс та Тарас Ткаліч.

Наступним кроком від Порошенка стало внесення до парламенту проекту постанови, за якою представниця Мін'юсту США Мері Баттлер в складі комісії мінялася на гендиректора Європейського управління боротьби з шахрайством Джованні Кесслера, мовляв саме цю людину пропонував ЄС. Натомість виявилося, що сам Кесслер не оцінив цей широкий жест української влади. В коментарі "Українській правді", він дав зрозуміти, що питання не в тому, хто увійде в комісію від ЄС, а в тому, щоб там не було одіозних кандидатів від Шокіна, яких пов'язують зі старою українською корупційною системою. Кесслер також наголосив, що він готовий працювати в комісії, але замість одіозних прокурорів Шокіна, а в іншому випадку, все це немає жодного сенсу, і відповідно вважати, що Україна виконала рекомендації ЄС підстав нема.

Як бачимо, президент Порошенко вирішив виконати європейські вимоги лише наполовину. Ну, такий собі компроміс. Але боротьба з корупцією – це та сфера, де, за стандартами ЄС, жодних компромісів бути не може, бо компромісна боротьба з корупцією – це ніяка не боротьба, а покривання корупції. Проста раціональна європейська логіка. Наше ж керівництво, на чолі з президентом, здається воліють дотримуватися логіки Російської імперії - "потьомкінських дєрєвєнь" – все має виглядати красиво, аби високі гості не "домахувалися". Цією ж логікою українська влада користується і в проведенні реформ, адже здійснюються не реформи, а їхня видимість. І питання не в тому, що на це скажуть на Заході (хоча і там можуть просто втомитися і припинити позичати гроші, що матиме дуже сумні наслідки), головне – що видимістю реформ не можна досягти головного – економічного зростання, без якого майбутнього не буде і у України загалом і у представників влади зокрема.